Розділ 5/1

Всеволод

- Сніданок Сашенька з'їла не весь, але більшу частину. Зараз їй здається краще.

- Ясно. Дякую, Марино. Поки твоїм завданням буде лише турбота про дівчину. Сьогодні ще на огляд відвеземо її в клініку.

Помічниця по господарству киває. А я піднімаюся до спальні нашої гості.

Зранку дзвонив брат, кричав у телефон. Називав мене божевільним параноїком. Знову я нікого не слухаю, вигадую з повітря підозри. Дівчисько з вулиці не залишив у клініці. 

Угу, нехай, подивимося, що Роберт скаже після приїзду.

Адже я б отримав медаль за далекоглядного Параноїка.

Олександра виявилася зовсім не такою вже простачкою, як намагалася себе подавати. Одна, безробітна, бандитів ще приплела. Бідненька постраждала.

Ну і брехуха!

У мене на столі вже є повне досьє на неї!

- Доброго ран... - закінчення застрягає в горлі.

На ліжку в напівсидячому положенні нудьгує дівчина. Побачивши мене, різко випрямляє спину і поправляє футболку на животі. Там і залишає складені руки.

І це не вона! Чи все-таки вона…

Куди поділася та вчорашня дика кішка?

Ні, ну я запам'ятав, що у неї були гарні очі чистого небесного кольору. Все інше, розмито. Виглядала пошарпаною, в багнюці. Поводила себе як дикунка. Ну я й прийняв спершу за дівчину-підлітка. Худа ж, дрібна. Ми всі на стресі, як то розбереш.

Зараз переді мною раптово подорослішала дівчина. Її довге світло-пшеничне волосся хвилями спадає на плечі. Проступає рум'янець на миленькому личку. Після вчорашнього ще помітні подряпини на правій щоці. Підтискає соковиті губи з вираженою лінією вигину. На ній вже весь чистий одяг. Отже, встигли доставити і переодягнути.

Отакої…

Вчора я навіть не здогадувався, яку підібрав дивовижну красуню.

Сево! Отямся, це янголятко потрапило до тебе неспроста!

Все, концентруюся на тому, що сьогодні Олександра вже змінила настрій. Ще не біситься, але всім виглядом показує невдоволення. Начебто це я вломився до неї в маєток, а не вона в моє життя залетіла.

- Прийшов з'ясувати, як ти? - починаю з чогось, бо досі спантеличений, що гостя виявилася ТАКОЮ.

- Вже краще. Прийшов час повертати телефон з документами, - відразу отак прямо про своє тоненьким голоском.

- І що, збираєшся втекти швидше до родичів?

- А вам що до цього? Захочу і повернуся, - підкидає підборіддя, і тут же відводить очі.

- Цікаво виходить, - проходжу вперед. - Вчора ще ти боялася з ними зустрічі. Сьогодні передумала. Невже завдання дядька спрацювало?

- Що? Якого дядька?!

- Ну звісно, у нас немає того самого дядька Сашка. Це не він кілька разів намагався втопити мою корпорацію. На кожному розі поширює брехливі факти. Підсилав до нас перевірки з органів. А за останній контракт особливо міцно хапався. Але саме ми виграли тендер. Сьогодні відбудеться підписання. Чи повинен я здивуватися, що Олександр Багатенко хотів перешкодити і підкинув тебе?

Олександра плескає розгублено небесними очима.

Актриса на трієчку, але навіть я трохи зворушився від її ніжної краси. До тями швидко призводить гострий язик білявочки.

- Вам потрібно уважніше їздити за кермом. Часто головою вдаряєтесь.

- То ти ще відпиратися будеш? - закипаю, хоч я терплячий і набагато спокійніше брата.

- Вже точно не виправдовуватися! - ображено хмикає. - Ви випадково з'явилися на моєму шляху. Дядько взагалі тут ні до чого.

- Та невже. Нагадати, хто його найвідповідальніша помічниця? Кому він довіряв усі таємниці своєї корпорації?

- І що? Вб'єте тепер? Ой, будь ласка. Можу ще раз дорогу перейти. З вашим водінням…

Сідаю з нею поруч на ліжко.

Вередлива була, такою і залишилася. Різниця в зовнішності не допомогла.

Жодної аварії, не кажучи про наїзди, навіть штрафи не отримую за перевищення швидкості. Лише одного разу втрапив у халепу.

І все з вини хитрої племінниці нашого найзапеклішого ворога!