Розділ 4

- Куди ви мене везете?

Варто було раніше запитати, але я так поспішала втекти від турботливих родичів, тих, що гірше поліції. Я помітила маму з Максимом, коли ми виїжджали з парковки клініки. Вони поспішали якраз туди.

Нескладно здогадатися за ким!

Тому відразу притихла і втиснулась у сидіння. Там валявся піджак Всеволода. Для надійності пірнула в нього з головою.

- Можна дізнатися, куди ми їдемо? - повторюю питання, виглядаючи з піджака.

- Відразу до психушки. Поселимося в сусідні палати. Після такого вечора, те що треба!

- У вас лише вечір, а у мене взагалі життя тріснуло, - знову сумно зітхаю.

- Це через колишнього нареченого Максима?

- Так, і не тільки!

Все одно не зрозуміє. Та що йому, красень, при грошах. Звик отримувати все, що забажає.

- Послухай, Олександро. Тебе або робить щасливою наречений, або пішов до біса, якщо стільки через нього лити сліз. Бачу другий варіант. Отже, плюнь і забудь.

- Легко вам казати!

- А що тут важкого, - чується іронія в голосі.

- То ви тоді не кохали ніколи, - зривається у мене з язика. Ну а навіщо він лізе з порадами.

- Кохав не кохав, яка різниця. Бо я давно не вірю в сердечні почуття. І чудово справляюся без них! До речі, ми вже близько, - заїжджає через пропускний пункт у невідоме мені місце з рядами котеджів і освітленими зеленими галявинами біля них. - Тільки попереджаю, якщо хочеш у мене залишитися до завтра - слухаєшся беззаперечно. У мене вже головний біль від тебе, Олександро.

- Ду-уже співчуваю, - кривлюся, поки не бачить.

У нього голова, а у мене садна на весь бік. І ногу підвернула при падінні. Кому ще болючіше, треба розібратися.

Тим часом чорна машина гальмує біля одного з котеджів. Перед очима великий цегляний будинок сучасної споруди з панорамними вікнами і дахом-терасою. За будинком є огорожа, але світло туди майже не падає і мені не видно всього, що є у володіннях пана Стражинського.

- Тримайся міцніше, у мене ґанок з великими сходинками.

Всеволод підхоплює мене, як пушинку. Не в перший раз за сьогоднішній день. Навіть Макс не носив стільки на руках. Цікаво, з Ванессою він більше уважний?

- Всеволоде Яновичу, Господи!

- Не Господи, а дівчина. Іване, розпорядися, щоб у гостьову кімнату принесли чисті рушники і взагалі там все підготували для Олександри. Та комусь потрібно допомогти буде у ванній кімнаті, дівчина у нас е-е... потерпіла.

- Вишню крала, - підказую я.

- Кхм-кхм... ви впевнені, шефе?

- Бігом, кому сказав!

Мене нарешті опускають на шкіряний диван у просторій вітальні, яка служить тут, мабуть, центральним приміщенням.

Треба відзначити, маєток всередині здається навіть більше, ніж зовні. Височенні стелі, розгалуження на два боки коридору і дерев'яні сходи на верхні поверхи з витіюватими поручнями.

У дядька не менше маєток. Але у нього більше акцент на помпезності. Громіздкі кришталеві люстри, всюди картини, позолочені свічники та інші деталі для підкреслення заможного декору.

Всеволод любить світлий простір і повітря, ось це поки що відчувається.

Підозріло лише одне. Чому валяється біля дивана гумова іграшка у вигляді дельфінчика? Якщо в домі собака, то вона першою вибігає до господаря. Якщо для дитини, то чому тоді виглядає сильно покусаною?

- У вас тут багато місця, - витягую з себе безглузду похвалу, але я на дивані, як на голках сиджу.

Приїхала за місто до незнайомого чоловіка. Вірніше, вже познайомилися. Але ми не вселяємо одне одному довіри.

Особливо я для господаря.

Ось, до чого докотилася.

- Місця достатньо, - киває він. - І якщо вже ти у мене в гостях, ми виконаємо необхідну процедуру, - закочує рукава.

- Що? Яку ще процедуру?

- Мені потрібно тебе оглянути. Перевірити на наявність заборонених речовин, на апарати прослушки і все те, що не повинно прослизнути на мою особисту територію.

- Знаєте, а гостинним вас не назвеш!

- Так, я рідко кличу гостей.

- І обов'язково всіх оглядаєте?

- Не всіх, лише обраних, - з оманливою посмішкою тягне до мене руки з довгими пальцями. - Як правило, така робота для служби безпеки. Але тебе я сам огляну.

- Треба ж, обрана подвійно!

Підтискаю ображено губи.

Спершу в хід йде моя сумочка. Мало йому було поритися в ній у клініці. Заглядає в паспорт, обшукує кожне відділення. У кінці навіть трясе мою річ, через що випадає пакетик з білизною. А я вичікую із заготовленої фразою: "Куди ви поділи мій мільйон? Адже він був у сумочці!”

Але пожартувати навіть зі шкідливості не встигаю. Мій паспорт і телефон Всеволод поки конфіскує, чим викликає нову хвилю мого обурення.

- Вранці поверну. Натомість обіцяю нікому не повідомляти, де ти. Якщо наречений подзвонить, я дам йому послухати «Гуляй, любий».

- Забирайте, - пирхаю, відвертаючись. - У готелі і то не настільки суворо.

- Щось я не знайшов у тебе грошей на готель.

Ой-ой-ой, все знає. Командир перевіряючий, щоб йому!

- Тільки не галасуй, Олександро, - суворо попереджає перед подальшим обшуком.

- Що? Та ви хоч краплю сумління майте?!

Але пізно.

Прямо у вітальні при увімкненому світлі мене лапає нахабно господар. Нехай не збочено, а чисто по кишенях прогулюється. Все одно моє обличчя нагадує зараз стиглий помідор і дихання збивається.

- Ви чудовисько!

- Приємно чути, - хмикає, забираючи від мене свої лапи.

- Шефе, вже можна доповідати? - знову з'являється Іван, той, що нас зустрів

Підозрюю, він раніше прийшов і був присутній при цій принизливій процедурі. Завтра ж покину цей жахливий маєток. Ніякий він не затишний і не приємний. Там де огидно ставляться до гостей - відпадає будь-яке бажання затримуватись.