Розділ 3

- Що? Але в твоєму паспорті ж написано, - брови шатена вище підскакують.

Шморгаю носом, витираюся рукавом його піджака з дивним забарвленням у вигляді брудних патьоків. Ой, це ж від мене.

- Відповідай нормально, як тебе звати? Хто ти?

- Звідки я знаю! Не тисніть на мене! У мене відібрали життя, розумієте?! - скрикую і відвертаюся.

Мама під час вагітності вибрала для мене рідкісне на той час ім'я Ванесса. Дружина дядька, теж тоді в очікуванні дитини, почула і захотіла так само назвати. Але додала, що будемо плутатися, імена треба різні дати.

У підсумку - мама подарувала їй моє ім'я. Мене назвала на честь дядька Сашка, щоб зайвий раз показати, як вони цінують родинні стосунки.

Раніше не любила моє ім'я. Завжди думала, а ось у сестри яке гарне. Повзрослішала, стало байдуже. Санька, то нехай Санька. Що вже.

Але сьогоднішній день ніяк не закінчиться, і відкидає мене то вперед, то назад на шалених гойдалках. Вивертає навиворіт всі образи, гіркоти і несправедливе життя.

Чоловік не дає мені спокійно страждати.

- Поки будеш Олександрою…

- Ото вам дякую!

- Ще не все, - терпляче продовжує, - треба повідомити твоїм родичам. Нехай приїдуть і заберуть після виписки. Дай номери чи адресу?

Ну авжеж, я ж для цього від них всіх тікала.

- Немає у мене нікого. Відчепіться вже.

- Хтось завжди є. Знайомі? Колеги? Подруги?

- Ви детектив, чи що? Відіваліть. Я того... може, сама по собі!

- Дика кішка, чи що? - цей надокучливий тип ще й посміхається!

Мало йому мене збити?!

- Якщо я нічого не зламала, краще вам просто поїхати. Сама розберуся тут, без групи підтримки, - так, сперечаюсь, але чого причепився, ніби я попросила.

- Хто знає, - мружиться з недовірою. - Я поїду, а ти на мене накатаєш за наїзд і що втік з місця злочину. Раптом тебе підіслали стрибнути прямо до мене? Правил не порушував, швидкість була невисока, але ти ж для чогось різко вилетіла під колеса? Саме в той день, коли я відпустив додому водія і брата підвозив в аеропорт. Завтра у Роберта важливі перемовини.

- У вас величезна фантазія, - закочую очі. - Можна подумати, я навмисно чекала, коли ви проїдете!

- Дуже схоже на це... - задумливо тягне.

- Але я вас бачу вперше і навіть імені не знаю!

- Всеволод Янович Стражинський - про щось говорить? - гордовито підкидає підборіддя, називаючи себе, Пана великого.

- Звичайно, каже. Ви той самий з реклами п'явок на дупу!

Мені не чути скрегіт зубів шатена, але він рухає щелепою досить нервово. Ось-ось його терпінню прийде кришка.

- Знайду твоїх родичів і витрушу всю інформацію. Краще відразу зізнайся, на кого ти працюєш?

- Отакої! Якщо я не запитую, на кого ви працюєте, то і ви обійдетеся. Та й взагалі, на колишнє місце повертатися не буду. Безробітна, безхатня і незалежна. Так і запишіть!

- Забула додати, що шкідлива і язиката. Краще б і далі мовчала!

Он як, значить?

Сам причепився з питаннями, а відповіді йому, бачте, не подобаються. Все, жодного слівця від мене не почує. Закриваю рукою рот показово.

Шатен роздратовано хмикає. Сірих очей з мене не спускає. Він би ще прив'язав, щоб не втекла до поліції.

Тільки з моєю ногою особливо не вийде бігати. Хоча-а... через вікно спробувати можна…

Саню, припини! Мало тобі за сьогодні розбитого серця, подряпин і синців? Хочеш ще з вікна політати?

З моїм везінням, приземлення навряд чи вдруге пройде без наслідків.

Трошки відволіклася на ноги з однією кросівкою. Другу втратила десь у кущах під час польоту. Цікаво живу…

- Ну ось, у тебе тут чимало контактів, - діловим тоном Сева оцінює.

- Ой, ви чого? Віддайте негайно!

Варто було відволіктися, нахаба вже витягнув телефон з моєї сумки. Відразу на бандита здався схожий. Щоправда, потім розгледіла краще і прийняла за надокучливого інтелігента. Та одне іншому не заважає.

- Ні, я повинен перевірити. Будемо вважати, що у тебе часткова амнезія. Таким пацієнтам не можна довіряти, - піднімається і відходить.

Я теж намагаюся встати, але болить дуже сильно нога, коли наступаю.

- Ви жахливий чоловік!

- Ти теж не сліпуча красуня, але я ж не кинув тебе на дорозі. Посидь спокійно, Олекс-сандро безпам'ятна, - простягнув моє ім'я, як ніби давився лимоном.

Ми мало знайомі, але я його поза чергою додаю до списку ворогів. Ненавиджу!

- О, прямо зараз йде дзвінок від Максима. Звук вимкнений, і без нього було багато пропущених. Хто він? Відповісти? - повертається до мене крадій смартфонів.

- Ні! Навіть не здумайте!!!

- Все ясно, - киває і... приймає виклик. - Ви знаєте Олександру?

О боже, потрапила.