Розділ 1

Олександра

Перед очима стрибає пластиковою змією тест на вагітність з двома помітними смужками.

Тест не мій. І смикаю його не я перед обличчям.

Але саме мені зараз дуже не вистачає повітря.

Ще вчора я вважала себе щасливою нареченою. Сьогоднішній день б'є гострим жалом під дих.

Моя найкраща подруга, вона ж двоюрідна сестра, приголомшує і просто вбиває відвертістю.

- Ванессо, але як... як ти могла? - у мене навіть слова вилітають з болючим хрипом.

- Сань, пробач. Не думала, що настільки далеко зайде у нас з Максом, - вона навіть схлипує, але виглядає награно.

- У сенсі, далеко? - ахаю я. - Тебе не зупиняло, що він мій наречений?!

- Ну звісно, я не відразу зважилась. Але він чіплявся, наполегливо спокушав. Усвідомив, що кохає мене. Чесно, образити тебе не хотіла.

Вухам своїм не вірю!

Ніхто мене не ображав, бачте-но. Хіба що мій наречений спав з моєю сестрою і подругою, та всього лише залетіли.

Що ще вони встигли накоїти за спиною, мені вже страшно здогадуватися. Всю калатає і так.

Ми рік живемо з Ванессою в одній квартирі. Їй купили батьки простору трикімнатну в новобудові. У моїх таких можливостей немає. Сумнівалася, але прийняла її пропозицію. Ми ж дружили з раннього дитинства, всі свята разом і роки навчання.

Ну за що вона так зі мною?!

- Санічко, прошу, не дуйся, - сестра тінню переслідує зі своїм тестом. - Куди збираєшся? Хочеш, я прогулятися піду? Розумію, тобі потрібно поки залишитися одній, - торкається до мого плеча, але я її руку швидко скидаю.

- З моїм нареченим прогулятися? Дякую за таке розуміння!

- Ось ти скаженієш, а він не нагулявся ще!

- То ти йому допомагала, чи що? Невже зовсім не подумала про мене???

Якщо чесно, я зараз на межі істерики. Ледве стримую сльози, щоб виразніше бачити, що в сумку закидати. На повний збір речей з валізами сил і нервів певно не вистачить.

Моє серце рветься на частини... Нестерпно пече у грудях від образи і гіркоти.

Найближчі взяли і зрадили!

Ще прикро, що я була настільки дурною!

- Ні, я не можу тебе відпустити в такому стані!

Сестра вириває сумку з моїх рук і мчить у бік своєї спальні. Наздоганяю, відбираю. Знову лаємося.

Веса, це так я її називала в ранньому дитинстві і потім, а повним ім'ям за серйозних обставин - навіть повністю не усвідомлює, що відчуваю я.

Уявити собі не можу, щоб колись зазіхнула на її хлопця!

- Добре, йди! - зі злістю вигукує навздогін сестра. - Звикла, що лише на тебе спочатку клюють красені? Мені раніше, між іншим, сподобався Макс. Йому ж знадобилося для вибору більше часу. Це його вибір, Саню! Його!

- Вибрали, купили, розпишіться.

Бурмочу, сама вже не знаючи що, і швидко лечу сходами з розв'язаними шнурками кросівок.

- Це ти натякаєш, що я купила його? Що мої батьки для мене куплять все?

Голос Ванесси б'є по вухах, відбиваючись зловісною усмішкою відлуння в під'їзді.

Швидко перебігаю через кілька дворів. Не хочу, щоб мене знайшли. Сестра зараз почне дзвонити Максу і батькам. Хто знає, раптом повернути зажадають - мої родичі люблять мізки промивати.

Дзвоню поки мамі. Кудись мені потрібно податися.

Пояснюю на емоціях всю ситуацію. Сльози течуть по щоках. Я їм вірила, допомагала, розуміла, а вони розтоптали, принизили…

- Олександро, заспокойся! - мама прикрикує після почутого. - Твій Максим не вселяв довіри з самого початку. Я ж тобі казала.

- Так, але... Ванесса від нього завагітніла!

- І ти ось так от поставилася до двоюрідної сестри? Забула, скільки нам допомагає мій брат? - це тато Ванесси, великий бос у корпорації.

- Не забула. Але я працюю у нього за зарплату. Не прогулюю, виконую старанно обов'язки.

- Та тебе б і близько незнайомий дядько не взяв на перспективну посаду! А твій рідний дядько, він допомагає. Ми молимося на нього кожен день. Чи хочеш посварити нас усіх через непостійного Макса? Подумала про тата? А про брата? Він мріє про футбольний табір влітку в Іспанії. Про майбутнє своє? Ти ніхто без дядька Сашка і дружби з його донькою! Нехай грубо, але я хочу відкрити тобі очі!

- Все, мам, я до вас не приїду, - тремтячим голосом прощаюсь і підношу палець до скидання виклику.

- І правильно! До нас приїдеш потім! Зараз повернися, вибачся, та підтримай вагітну подругу. Знаєш, як нелегко при надії…

Навіщо ще слухала?

Відключаюся і кидаю в сумку телефон.

Позначається реакція загальмованості. Начебто я тут, присутня, на лавочці сиджу. Але страшно повірити, що це я. Рідна мати просить повернутися до зрадників.

Ще я у них вибачення повинна просити. Напевно, мало мені вбивали в голову, як потрібно поклонятися перед рідним дядьком.

А вбивали частенько, треба зазначити!

Піднімаюся з лавочки. Слухняно повертаюся в бік, куди повертатися додому до сестри. Струшуюсь. Повертаюся в інший бік. На місці кручуся, як дзиґа.

Цей день найскладніший. Штовхає викликом на роздоріжжі. Праворуч - стабільність, там дядько допоможе, якщо його донечку не ображати. Ліворуч - порожнеча, навіть темніше і ліхтарів менше.

Мені двадцять три, але я ніколи не залишалася ось так от одна. Сім'я здавалася дружною. Тільки якщо жити за важливими правилами. Головного годувальника родини обожнювати, ні в чому не відмовляти Ванессі та дружині дядька посміхатись і кивати.

Так, ми начебто бідних родичів, з тих, хто завжди вислужується. Це влаштовує моїх тата і маму. Брата-підлітка особливо тішить.

Одну мене такий розклад зачіпав, але я тримала в собі. Думала, що ми подруги з Весою, і не прикидалася щирою заради користі.

У дядька нічого не випрошувала. Закінчила універ з червоним дипломом. Працювала його помічницею. Часто затримувалася, і ніколи не просила оплату за додаткові години.

Лізу в сумочку за телефоном. Думаю, треба кудись дзвонити, час пізній. З нічлігом питання ще не вирішила. А родичі знову вирішать за мене.