Глава 8. Ціна повернення

– Дьєре Артор! Дьєре Артор! – знайомий голос боляче різонув слух, й в Даларна виникло непереборне бажання закрити вуха.

Проте, за мить він згадав, що відбулось, й ледь не злетів на підлогу з чогось, що нагадувало канапу в цілительській, на котрій йому інколи доводилось опинятись після поранень.

– Синку! – почувся схвильований скрик матері, й він відчув її руки на своїх плечах. – Тобі краще лежати.

– Віорін…, – прохрипів, намагаючись підняти наче свинцеві повіки. – Де?!

– Її шукають, – глухо відповів батько.

Насилу, але Даларну вдалось-таки розплющити очі: стоячи в узголів’ї, на нього дивився занепокоєний цілитель, поряд сиділа біла, мов стіна, матір, а трохи далі стояв похмурий батько.

– Що сталось? – спробував сісти, але навіть голова здавалась свинцевою.

– Вам краще з годину ще полежати, – наголосив д’Ґаол.

– Де. Віорін?! – рикнув Даларн, все ж прийнявши більш-менш вертикальне положення. – Хтось пояснить: що відбулось?!

– Ти впав з іншого боку магохода, – почав розповідати батько, – тому, охоронці не одразу помітили – думали, що ти сів у кабіну. Лиш, коли магохід від’їхав, побачили тебе непритомного. Одразу ж підняли всі служби й кинули на пошуки. Магохід знайшли за пів години в одній з печер на гірській дорозі. Але звідти злочинці втекли завдяки нелегальному портальному каменю. Наші спеціалісти зараз намагаються розшифрувати координати їхнього переміщення. На жаль, Віорін, скоріш за все, з ними.

– Ааааа! – з грудей Даларна вирвався крик розпачу, змішаний з люттю.

Зірвавшись з канапи, похитуючись, він рвонув до дверей, але був спритно перехоплений цілителем, поки матір намагалась спіймати його за руку, а батько – встати на шляху.

– Дьєре Артор! – гарикнув на нього д’Ґаол. – Гадаєте, якщо ви звалитесь зараз в коридорі, ваша дружина тут матеріалізується?! Ляжте й заспокойтесь! Ви не в тому стані, щоб кудись бігти!

Та повернутись до канапи його не змусили навіть сльози матері:

– Синку, будь ласка! – тримала вона його за руку. – Дьєр д’Ґаол має рацію: в такому стані ти нічого не зможеш зробити.

Він й сам знав, що не зможе. Перед очима все пливло, ноги ледве тримали, а тіло взагалі не реагувало на спроби утримати його вертикально. Ним рухала лиш впертість… лють… жага повернути її… Проте, цілитель з батьком практично силою вклали його, оскільки сил опиратись не було ніяких.

– Пийте! – простягнув склянку з ледь блакитною сумішшю д’Ґаол.

– Що це? – не спішив виконувати наказ Даларн.

– Те, що допоможе вам відновитись, – не став удаватись до подробиць цілитель. – Можу лиш додати, що ваше небажання виконувати всі мої приписи щодо вашого поранення зіграло з вами зараз злий жарт: відновлюватись будете ще довше після того, чим вас отруїли.

– Що за отрута? – він все ж таки випив ліки.

– Алхімічне зілля «Чорний сон». У вас місце укусу на шиї, через котре його й впорснули, – подав йому ще одну склянку д’Ґаол. – Діє миттєво й занурює людину в стан абсолютної нечуттєвості й сну, щонайменше, на три години. Після введення антидота – пробудження відбувається миттєво й, практично, без наслідків. Але ваше поранення все ускладнило, оскільки ще є залишки темної енергії. Тому, якщо хочете звестись на ноги якомога швидше, ви будете пити все, що я вам накажу, й лежатимете стільки, скільки потрібно! – кинув йому вже роздратованим тоном.

– На твоєму місці, я б прислухався, – зітхнув батько й повернувся до цілителя: – Його життю нічого не загрожує?

– На щастя, ні, – заспокоїв той. – Тільки наслідки відчуватиме трохи довше, аніж міг би.

– Я зрозумів, – крізь зуби процідив Даларн. – Питиму все, що призначать. Тепер мені можна відбути додому?

– Ні! – одразу ж відрізав цілитель. – Тому, що, як тільки вам стане легше, ви миттю забудете про свою обіцянку.

– Я! Не забуду! – відкарбував Даларн. – Це в моїх інтересах.

– А я маю в це повірити? – окинув його досить скептичним поглядом д’Ґаол. – Ви залишитесь тут – під моїм наглядом.

– Навіть не подумаю, – відчувши покращення свого стану, знов спробував підвестись Даларн.

– Ти залишишся тут! – гримнув на нього батько. – Це наказ голови Департаменту! І він не обговорюється! Альмеріє, – подав він руку жінці, – твоя допомога у розшифруванні координат зайвою не буде, – його голос бринів сталевою рішучістю, з котрою далеко не кожен ризикнув би сперечатись.

– Але ж, – вона ковзнула безпорадним поглядом по обличчю цілителя, – дьєр д’Ґаол не може весь час знаходитись біля одного пацієнта.

– Цей пацієнт, – невдоволено хмикнув герцог, – достатньо дорослий хлопчик, щоб мати потребу в няньці. А дьєру д’Ґаолу немає потреби стирчати біля нього щохвилинно. Гадаю, знайти Віорін – зараз дещо пріоритетніше.  

– Мамо, йди, – спробував навіть усміхнутись їй Даларн. – Мені дійсно краще.

Розпачливо хитнувши головою, матір схилилась до нього й поцілувала в чоло:

– Як тільки звільнюсь, я прийду до тебе.

Спершись на долоню колишнього чоловіка, вона рушила разом з ним на вихід.

– Дьєре д’Ґаол, – як тільки за батьками зачинились двері, повернувся він до цілителя, – я маю стати на ноги настільки швидко, як тільки ви можете це зробити.

– Це далеко не безпечно для здоров’я, дьєре Артор, – докірливо глянув на нього цілитель.

– Мені начхати на здоров’я! – рикнув Даларн. – Ви б дозволили собі валятись, якби хтось викрав вашу кохану жінку?!

З хвилину д’Ґаол змірював свого підопічного важким поглядом, після чого, зітхнувши, рушив до однієї з шафок й, діставши звідти кілька флаконів, почав щось змішувати одразу у трьох склянках. Поставивши їх після цього перед своїм пацієнтом, тицьнув в кожну в тому порядку, в якому ліки з них треба було приймати:

– Кожні пів години – одна склянка, – сухо кинув він. – І я вас попередив: колись за це може розплатитись ваше серце.

– Віддасте перевагу, аби воно зараз розплатилось за мою бездіяльність? – іронічно хмикнув Даларн.