7.4

До Департаменту вони їхали мовчки: Даларн дивився на дорогу, Віорін – у вікно. Проте, приїхавши на місце, чоловік прочинив дверцята й подав їй руку, допомагаючи вийти з машини. Та й потім не спішив відпускати, але Віорін вже принципово висмикнула пальці з його долоні, й просто пішла поряд. Сутужно зітхнувши, Даларн сам підхопив її під лікоть, й вони рушили до сходів.

В кабінеті, уважно слухаючи доповідь сина, герцог періодично кидав занепокоєні погляди на цю парочку, оскільки холод між ними просто-таки бринів крижинками. Віорін же сиділа з абсолютно незворушним виглядом, вдаючи, що її цікавить лиш сама доповідь, й аж ніяк не особистість цього конкретного доповідача. Та, почувши, що це незворушне диво встигло на собі випробувати артефакт, фер Артор-старший нервово кахикнув:

– Я бачу, що своєю непоміркованою ризиковістю ви не поступаєтесь вашій матусі, котра також полюбляла експериментувати, забуваючи про власну безпеку.

Даларн кинув на дружину досить стурбований погляд: він пам’ятав, що її батьки зникли й не факт, що виною тому чиєсь втручання, а не якийсь експеримент. Й Віорін явно вдалася в них. Ще й на зло, як виявляється, любить щось утнути, аби йому дошкулити, забуваючи при цьому, що постраждає першою ж!

– Я мала впевнитись, що налаштування дійсно працюють. По-моєму, це чесно, коли те, що ти створив, випробуєш на собі, а не на комусь, ризикуючи завдати шкоди.

– Цей хтось, – з засудженням глянув на неї герцог, – жорстокий вбивця. Тому, нищення його особистості не принесе шкоди суспільству. Навіть, навпаки.

Аргумент, що зробила це, аби позлити декого конкретного, висувати Віорін не стала, завбачливо промовчавши. Лиш додала:

– Зате ми тепер точно знаємо, що я також не знаходжусь під впливом невідомого менталіста.

– Залишилось дізнатись, чи не знаходжусь під впливом я, – з утиском промовив Даларн й потягнувся до діадеми.

– Досить! – гнівно обірвав їх герцог, вихоплюючи футляр з-під рук сина й підводячись з крісла. – Я зараз вийду хвилин на десять вирішити деякі питання, а ви тут, будь ласка, не зруйнуйте мій кабінет! – двері за собою він все ж зачинив спокійно.

– Обов’язково було озвучувати те, що я перевірила артефакт на собі? – ковзнула сердитим поглядом по чоловікові Віорін.

– Як командор дослідницького підрозділу Департаменту королівської Служби безпеки, я маю доповідати про хід будь-якого досліду. А твоя неординарна перевірка підпадає під цю характеристику, – склавши на грудях руки, беземоційно відповів Даларн.

– Перепрошую, дьєре командор! – по-військовому мотнула головою Віорін. – Забула попередити! Які будуть наступні накази?

– Радитись зі мною перед тим, як зберешся утнути чергову дурню, – намагався зберігати спокій чоловік.

– Зберетесь! – нахабно поправила вона його. – Нагадайте, якщо на те буде ваша ласка, яке в мене звання?

– Ніякого! – потроху закипаючи, відрізав Даларн. – Позаштатний співробітник.

– Яка прикрість! – сплеснула руками дівчина. – Хоча, з іншого боку, ви, командоре, не маєте ніякого права мені наказувати. Непоганий такий плюс!

– Віорін! – рикнувши, чоловік підхопився з крісла, але в цей момент до кабінету повернувся герцог в супроводі двох офіцерів, цілителя й ще одного чоловіка.

Глянувши на незнайомця, Віорін впізнала в ньому одного з тих, хто ганявся за нею в Сутінковому лісі. Що ж, якщо герцог хотів позбавити її сумління коливань з приводу моральності перевірки артефакту на сторонній людині, то йому вдалось це зробити.

Заарештованого всадили на стільця й, завівши руки за спину, замкнули на них наручники. Наблизившись до нього, цілитель створив ментальне закляття, котре Віорін не вдалось розпізнати, й наклав на арештанта. Той, щоправда, намагався смикатись, але його надійно тримали офіцери супроводу.

– Прошу, леді Артор, – озирнувшись до неї, ледь всміхнувся д’Ґаол. – Це – закляття досить середньої сили, – не став вголос уточнювати направленість самого закляття цілитель.

Даларн, попри свою сердитість, подав руку дружині, допомагаючи підвестись, й підвів до піддослідного зі спини.

– Що саме ви йому заблокували? – з цікавістю дивилась на цілителя.

– Це не має значення, – поступаючись їй місцем, чоловік кивнув на голову Департаменту, даючи зрозуміти, що заарештований не має знати про ціль його прогулянки сюди. – Головне, щоб все вдалось.

Герцог повернув футляр з артефактом сину й той сам надів діадему на голову злочинця. З налаштуваннями вже зайнялась Віорін. Спроектувавши зовні по пам’яті структуру ділянки мозку, на яку закляття було спрямовано, почала вводити поверх неї обманку, що повністю відтворювала її енергетичні обриси. Коли підміна була готова, дівчина спроектувала її в центр потрібної ділянки, а потім поступово підняла трохи вище, заразом відмічаючи, як змінюється структура проекції, оскільки на неї почало накладатись закляття. Як тільки процес зміни зупинився, Даларн запустив закляття-руйнівника ментальних пасток.

Заарештований поморщився й зашипів:

– Новий спосіб допиту?

– Тут не ти ставиш питання! – шикнув на нього один з офіцерів.

– Але, якщо їх ставитиме мені ця мила леді, – спробував задерти голову арештант, – я відповідатиму охочіше. Наодинці.

– Стули! Пельку! – струснувши його за комір, розлючено процідив Даларн.

– Ваша Світлосте! – ошкірився на нього заарештований. – Ви знов використовуєте заборонені закляття? Ай-яй-яй! Якби не вони, зараз ви б сиділи переді мною.

Реплік цього типа було цілком достатньо, аби зрозуміти, що експеримент повністю вдався, тому, деактивувавши діадему, Віорін передала її герцогу. Той, ховаючи артефакт у футляр, кивнув офіцерам супроводу:

– Заберіть його!

Як тільки двері за ними зачинились, голова Департаменту жестом запросив всіх, хто залишився, зайняти місця за столом.

– Ви змогли роздивитись весь процес? – звернувся він до цілителя.

– Так, Ваша Світлосте, – кивнув той.