7.2

Цілитель з’явився лиш за півгодини, пославшись на те, що в нього був пацієнт. Коли він увійшов до кабінету, Віорін з цікавістю окинула його поглядом. Високий, дещо вищий за Даларна, хоча й той переважав середній зріст. Кремезний, з дуже розвинутою грудною клітиною – з першого погляду й не подумаєш, що він цілитель, скоріше, бойовик. Ледь хвилясте світло-каштанове волосся, стягнуте на потилиці в тугий хвіст, трохи пом’якшувало суворий вираз обличчя чоловіка.

– Ваша Світлосте, – шанобливим кивком голови привітався він з головою Департаменту. – Лорде Артор. Леді? – зупинився поглядом на Віорін.

– Леді Артор, – представив її Даларн.

– Це честь для мене, леді Артор, – галантно схилившись, ледь торкнувся губами її руки цілитель. – Виникли якісь проблеми, Ваша Світлосте? – випроставшись, повернувся він знов до герцога.

– Якоюсь мірою так, – вказав на вільне крісло фер Артор-старший. – Хочу попросити вас надати консультацію з приводу ментальної магії леді й лорду Артор. У вас немає зараз нагальних пацієнтів?

– Можу виділити не більше години, оскільки мають доставити одного пораненого: цілителі прикордоння змогли лиш зафіксувати його стан, але не поліпшити, – опустився в крісло навпроти Віорін цілитель.

– Гадаю, для початку цього буде достатньо, – підвівшись, кивнув на своє місце сину герцог. – Не буду вам заважати, – рушив він до дверей, але біля виходу озирнувся: – Ви ж не будете проти, якщо вас послухають ще двоє офіцерів? Їм також ця інформація може видатись корисною.

– Так точно, Ваша Світлосте! – мотнув той головою абсолютно по-військовому.

Як тільки двері за герцогом зачинились, Віорін усміхнулась новому знайомцю:

– Дякую за чудовий подарунок, дьєре д’Ґаол.

– Ви про книгу? – ледь смикнулись куточки губ чоловіка. – Ну, що ви, леді Артор! Я знаю її від першої до останньої сторінки. А ви явно змогли б знайти їй краще застосування, аніж пилитись на одній з моїх полиць. Особливо, враховуючи ігнорування вашим чоловіком всіх цілительських приписів.

– Повірте, всі він не ігнорує, – ковзнула поглядом по дуже невдоволеній фізіономії свого чоловіка Віорін.

– Радий це чути, – глянув на Даларна й цілитель. – Значить, мені не доведеться рятувати його від неприємних наслідків порушення лікування.

Поки вони обмінювались люб’язностями, до кабінету увійшли ще двоє чоловіків, виправка котрих вже точно свідчила про бойову підготовку. Розташувавшись – один біля вікна, а другий в кріслі біля столу – вони з цікавістю втупились в д’Ґаола, хоча явно ж були давно знайомі з ним.

– То, що саме вас цікавить? – звернувся той начебто до всіх, але акцент уваги знаходився явно на Віорін.

– Як цілитель, ви мали вивчати енергетичні структури органів людей, – трохи знервовано почала вона, почуваючись сопливим дівчиськом поряд з цим чоловіком. – Мене цікавить мозок. А саме – та його ділянка, що відповідає за пам’ять.

– Й що саме в цьому контексті вас цікавить? – пильно дивився він на неї. – Не сама ж структура?

– Мене цікавить: як в цю структуру вплітаються ментальні закляття? – Віорін кинула побіжний погляд на свого чоловіка, помітивши, що той очей не спускає з д’Ґаола, ніби очікуючи від нього якогось підступу.

– Хочете знайти протидію? – в очах цілителя сяйнула зацікавленість.

– Хотілося б, – не стала удавати якусь хибну скромність.

– Тоді варто почати з того, як знімає це закляття той, хто його наклав на жертву, – на долоні д’Ґаола виникло ментальне закляття.

Від звичайних воно вирізнялось досить імлистою структурою, в якій насилу вгадувались більш-менш чіткі контури її будови.

– Це, – кивнув на згусток енергії цілитель, – найпростіше ментальне закляття знеболювання. Дуже дієве, коли не допомагають алхімічні зілля. Але його також треба знімати, – на другій долоні д’Ґаола з’явилась вже більш чітка структура, хоча й трохи мінлива. – Оскільки я точно знаю формулу накладеного закляття, то ключ формується вже відповідно йому, й мені навіть не треба відтворювати його структуру подумки.   

– В тім й проблема, – хмикнула Віорін, – що точно відтворити ключ, не знаючи формули накладеного закляття, практично неможливо. Але, якщо відтворити енергетичну структуру тієї ділянки мозку, до якої його вбудовано, то, можливо, вдасться перемкнути його на цю обманку.

– Зачепите – й спрацює, – хитнув головою цілитель.

– А, якщо обережно пропустити обманку під закляття?

– Цікава ідея, – замислився цілитель. – Ментальне закляття спрацьовує в разі магічного втручання, але, якщо його ввести в оману чимось, що відтворює саму ділянку мозку, можливо, воно залишиться інертним, а ви тим часом зможете пропустити під нього вже свою структуру. Єдине слабке місце: це не гарантує того, що ви зможете разом зі своєю обманкою зісмикнути й закляття.

Закусивши губу, Віорін замислилась: логіка в цьому була, оскільки закляття лягало не поверх мозку, а вбудовувалось в нього. Якби не це, то й проблем не було б зі зняттям.

– А не треба його зісмикувати, – втрутився Даларн. – Якщо закляття сприйме обманку за «свою» структуру й ляже вже на неї, то можна спробувати змусити його спрацювати, а обманка візьме удар на себе.

– Теоретично, – з легкою поблажливістю всміхнувся цілитель, – це можливо. Практично, – він окинув присутніх іронічним поглядом, – хто ризикне перевірити?

– В нас є купа арештантів, котрих варто було б взагалі пам’яті позбавити, аби в них вже ніколи не виникало бажання коїти злочини, – подав голос один з офіцерів. – Тож, якщо декілька з них й постраждають в ім’я науки, суспільство лиш зітхне з полегшенням.

– Непоганий варіант, – хмикнув д’Ґаол. – Що ж, леді Артор, я пришлю вам книгу з просторовими проекціями всіх ділянок мозку. Коли будете готові до експериментів – радо надам свою допомогу, – чоловік підвівся й відкланявся: – Перепрошую, але на мене очікує поранений.

– Дякую, дьєре д’Ґаол! – подала йому руку Віорін.