7.1

Займатись діадемою довелось їм вдвох. Даларн демонстрував проекції ментальних пасток, котрі були йому відомі й акцентував увагу на їхніх слабких місцях, а Віорін намагалась придумати як все це обійти, якщо будь-яке магічне втручання змушує пастку спрацювати. Процес ускладнювався ще й тим, що обходити подібні речі треба було в голові людини, а там сильно не поекспериментуєш – все ж жива людина!

Помітивши ледь не розпач в очах дружини, Даларн забрав з її рук діадему, відклав у бік й взяв розгарячілі долоньки у свої:

– Заспокойся. Тобі треба перепочити.

– Мені не потрібен відпочинок! – вперто мотнула головою Віорін. – Мені потрібно вхопитись за якусь думку, що постійно вислизає від мене. Таке враження, що розгадка десь під носом, а я її не можу зрозуміти.

– Віорін! – потягнув її з-за столу Даларн, намагаючись змусити підвестись.

– Ні! Ні! Ні! – вперлась дівчина. – Якщо я почну відпочивати, то втрачу єдину ниточку, що веде мене до розгадки!

– Певна, що тримаєшся саме за цю ниточку? – стримано всміхнувся чоловік.

– Так! – сяйнула на нього трохи сердитим поглядом Віорін, підозрюючи, що він не надто в це вірить. – Якби ментальна пастка, котру запхнули в голову людини, реагувала на будь-яке магічне втручання, то вона втрачала б сенс, якщо ці люди мають якусь цінність для того, хто їх обробив: навіть зцілення позбавляло б пам’яті. Це одне, – нервово покусувала вона губу. – Друге. Ті ментальні закляття, що застосовують в Таруеллі, повністю пам’ять не стирають, а лиш блокують. Добре блокують, але до якихось залишків дістатись все ж можна. Та й людина не забуває хто вона така, а лиш те, чого не можна озвучувати. Наша тінь не блокує пам’ять – вона її нищить повністю. Тобто, його ментальна пастка обплітає ті ділянки мозку, що відповідають за спогади взагалі й нищить саме їх.

– Хочеш побудувати обхідні закляття, базуючись на тих, котрі точно не викликають спрацювання пастки? – замислено дивився на неї Даларн.

– Саме так! – кивнула Віорін. – Це зовнішні реагують на будь-що. А цю такою робити не має сенсу – людей не вистачить.

– І що ми знаємо напевно? – пригадав випадок з садівником маєтку да Ґрейнів чоловік. – Що ці ментальні пастки змушує спрацювати будь-яка блокуюча магія.

– Нам треба створити деблокатор, котрий повністю імітуватиме всі імпульси ділянки мозку, що відповідає за пам’ять, й перемикатиме пастку на себе, – підсумувала Віорін. – А для цього мені потрібна консультація цілителя й, бажано, менталіста.

Даларн роздумував над почутим, постукуючи пальцем по столу. Він цілком розумів доцільність цієї консультації, але бути певним в тому, хто консультуватиме, не міг. Вимальовувалось замкнуте коло: щоб безпечно отримати консультацію цілителя-менталіста – бажано було б його перевірити на наявність чи відсутність ментальних заклять в його голові, а для цього потрібна діадема. А, щоб нею скористуватись – її треба вдосконалити для безпечного використання. Й одне без іншого – ніяк. Хіба що, ризикувати.

– Їдемо в Департамент! – підвівшись, подав він руку дружині.

– Певен? – сперлась на його долоню Віорін.

– Не знаю, які можливості в нашої тіні, але з досліджень таруелльських менталістів відомо, що далеко не всі люди піддаються подібному впливу. Та й самих менталістів вкрай мало. Мабуть, на щастя. Тому, – підбадьорливо усміхнувся дружині Даларн, – в нас є шанс не нарватись на нього, або його маріонетку.

***

Вислухавши їх, герцог так само сидів якийсь час мовчки й постукував по столу пальцем абсолютно однаково, як перед цим робив Даларн. Віорін подумки лиш відмітила наскільки все ж схожі батько й син.

– Гаразд. В мене є кілька людей, котрі точно не підпадають під ментальний вплив, – прийшов до якогось висновку фер Артор-старший. – Двоє з них будуть присутніми під час цієї консультації.

Віорін здивовано покліпала очима:

– А звідки така впевненість, що вони не підпадають? І чому ви не були певні в собі?

– На цих людей свого часу намагались вплинути – був у нас випадок з одним менталістом, котрого довелось довго ловити. На мене також він спробував вплинути, – ошелешив їх обох герцог. – Й також невдало. Але я не був певен наскільки просунутий наш нинішній невловимий менталіст, тому й вирішив перевірити себе тим артефактом про всяк випадок. Тепер можу зробити висновок, хоча б приблизний, що ті службовці також не підпадають під вплив нашої тіні. Не думаю, що він оминув би мене, якщо ходить десь поруч.

– А захист? – шукала якісь нелогічності в його розповіді Віорін.

– Ви самі були свідками тому, що він вміє обходити деякий захист, – похитав головою герцог. – А я не можу допустити, аби на чолі Департаменту безпеки стояла людина, котру смикає за ниточки незрозуміло хто, тому й ризикнув перевірити себе.

– Гаразд, – дівчина ледь не захоплено дивилась на цього чоловіка, віддаючи належне його відданості своїй роботі й сміливості. – Хтось серед цих перевірених людей є менталістом?

– На жаль, ні, – розвів руками фер Артор-старший. – Тоді в моєму підпорядкуванні менталістів ще не було. Але цим людям я вірю як собі.

– І хто консультуватиме? – не надто радів почутому Даларн.

– В Департаменті працює один з найкращих цілителів, котрий разом з цим володіє ментальною магією – Віеріс д’Ґаол, – герцог кинув погляд на сина. – Я знаю, що він один з підозрюваних, але такого сполучення в нас більше нема. Навіть королівський цілитель не володіє ментальною магією.

– Його рівень? – поморщився Даларн.

– Досить середній, якщо вірити перевірці, – уточнив батько. – Але він працює в Департаменті вже дев’ять років, і всі дев’ять років цей рівень стабільний.

– А його минуле?

– Перевірили, – герцог посунув теку до сина, – звичайна біографія. Батьки живуть в далекій провінції на півночі – Сорейнер. Обидва також цілителі, але без схильностей до ментальної магії. Син виявився винятком.

– І чому він досі неодружений? – пробігся очима по листках у теці Даларн. – Йому вже тридцять вісім.