6.1

Весь вечір дівчата радісно щебетали, взагалі не звертаючи уваги на чоловіків, котрі запобіжно вирішили не встрягати в їхнє щебетання, аби ті милі пташки не забили їх своїми дзьобами.

– Щось я заплуталась, – кидаючи скоса погляди на Даларна, тихо пробурмотіла Міелла. – Ти втекла з дому, аби не вийти за нього заміж, але не встигла з ним зіткнутись, як швиденько заміж й вискочила… А сенс тоді був тікати?

– Ну-у-у…, – згадавши всі обставини, що стояли між ними на момент її втечі, Віорін скривилась: – Він теж тоді не горів бажанням одружуватись.

– Звідки в нього могло бути те бажання, якщо його заручили з сопливим дванадцятирічним дівчиськом! – хихотнула Міелла. – Якби не втекла, приїхав би, побачив, й вчепився в тебе мертвою хваткою ще тоді.

– Не вчепився б, – невдоволено пирхнула Віорін. – В нього були інші пріоритети.

– Ти про плітки щодо нього й тієї співачки – Шиенн Кареніс? – зневажливо скривила губи подружка. – Здається, нинішня маркіза да Буарен?

– Про неї, – Віорін аж пересмикнуло від неприємних спогадів про ту яскравку. – Тож, я вчасно втекла.

– Вам не пощастило з різницею у віці, – з виглядом знавця констатувала Міелла. – Якби вас заручили, коли вам обом було б років хоча б по вісімнадцять – куди б він дівся! Закохався б й одружився! Я ж бачила, як між вами аж блискавки літали! А тут про його шлюб новина з’являється. Якою я була злою, коли сповістили про одруження Даларна фер Артора з його зниклою й раптом знайденою нареченою! Ще й ти втекла. Тільки листи якісь підозрілі надходили. Я вже вирішила, що це він тебе спровадив, аби одруженню не заважала. Збиралась, між іншим, до тебе їхати, щоб в Академію повернути, а тут це дивне запрошення. Не хотіла йти – Ліелл вмовив. Боялась, що не втримаюсь і висловлюсь.

– Ти дійсно мене за голосом впізнала? – радісно всміхаючись, дивилась на неї Віорін.

– Практично, – кивнула та. – Спочатку голос. Потім побачила як ти губу кусаєш. Й за руку вхопила так, як це завжди робила. Та всі рухи твої були, як в Естері! Додала сюди ще твоє вміння накладати ілюзії й роздивилась деяку схожість в рисах обличчя.

– За якихось пару хвилин, що встигла на мене подивитись при вході?! – ошелешено втупилась в неї Віорін.

– Я три роки з тобою в одній кімнаті жила! – насмішкувато хмикнула Міелла. – Пам’ятаю навіть, як ти сопиш, коли спиш.

– Ось кому треба в Департаменті працювати! – сміхотнула Віорін. – Жодна ілюзія не приховає порушників!

– Ніяких шансів! – задерикувато мотнула головою Міелла. – Піду найматись до герцога в заступники, поки заміж не вийшла, бо потім Ліелл не пустить, – тихо хихотнула на вухо подружці вона.

– Куди не пустить? – миттю нашорошив вуха Ліелл, почувши лиш останні слова нареченої.

– Що значить – не пустить?! – награно-погрозливо заломила вона брову. – То, може, мені варто не спішити заміж?

– Та я ж тільки спитав! – так само вдавано-злякано округлив очі Ліелл. – Моя мила леді! Ви ж знаєте, що я завжди за будь-які пригоди!

На цих словах Даларн лиш очі закотив:

– Я гадав, що страшніше за цю парочку нема нікого, а – ні! Є! Ціла бандитська трійця!

– То, може, створимо свій Синдикат? – підмигнула йому Віорін. – Буде весело.

– Та мені вистачає з чим веселитись – просто дихання від сміху забиває! – похитав головою чоловік, саркастично всміхаючись. – Пожалій хоча б нерви мого батька – він й так вже сивий.

– От виходь так заміж, щоб тебе миттю обмежувати почали, – пирхнула Міелла.

– Не обмежувати, леді ре Марн, – сяйнув на неї злегка іронічним поглядом Даларн, – а оберігати, як найдорожчий скарб. Відчуваєте різницю?

– Я розумію, чому ти так швидко заміж вискочити погодилась, – глузливим осміхом розтягнула губи Міелла, повертаючись до подружки, – хтось вправно вміє словами обплітати.

– Схоже, що мені варто в тебе, братику, взяти з цього приводу кілька уроків, – сміхотнув Ліелл, – оскільки я явно програю у швидкості хитросплетіння слів.

– Головне, щоб від твоїх хитросплетінь Міеллі пришвидшитись не закортіло, аби дременути десь, – усміхнулась Віорін.

– Ну, сподіваюсь, що твій приклад вона наслідувати не стане, – скривив їй у відповідь смішний писок Ліелл. – Бо то вже я посивію, поки за нею бігатиму.

– Не бійся, милий! – осяяла його широкою посмішкою Міелла. – Я залишу тобі карту з позначкою мого сховку.

– Раціональний підхід! – насмішкувато хмикнув Даларн. – І нерви полоскотати, і час не втратити.

– Тільки карту сховаю, – знущальним тоном додала Міелла.

– А це вже цікавіше, – всміхнувся їй фер Артор. – Ліелл, – повернувся до кузена, – ти ще хочеш взяти уроки, чи віддаси перевагу побігати?

– А можна просто прискорити весілля? – благально глянув на свою наречену хлопець.

– Ні! – мотнула та головою. – Я ще хоч трохи поживу в ілюзії повної свободи!

– Та хто ж тебе обмежує?! – обурено округлив очі Ліелл.

– Я вже бачу пруття тієї клітки! – хихотнула Міелла. – Тож, дай мені ще хоч пару тижнів крильцями вільно потріпотіти!

– Головне, біля вогню ними не розмахувати, – ледь смикнув куточком рота Даларн.

– Лорде Артор, – нахабно сяйнула на нього своїми яскраво-бурштиновими очима Міелла, – я вмію бути обачною.

– А я прикрию, – накрив її руку долонею Ліелл.

– Це мене й лякає, – приречено здійняв брови Даларн, помітивши як хижо зблиснули очі Віорін, наче вона вже планувала провернути щось зі своєю дружньо-бандитською компанією.

Зрештою, залишок вечора минув весело й невимушено. Як тільки за гостями зачинились двері, Даларн притягнув до себе дружину:

– Задоволена?

– А ти? – озирнулась вона на нього.

– Звісно, коли бачу, як сяють радістю твої очі, – торкнувся цілунком куточка її вуст.

– Вони не здадуть, – розвернулась в його обіймах Віорін.

– Я знаю, – притулився губами до її скроні. – Але ті, хто стежать за нами, тепер звернуть увагу й на них.