Глава 6. Справжні друзі колишніми не бувають

Весь день до приходу друзів Віорін нервово носилась по дому щось десь перевіряючи, додаючи, прибираючи. Нервово заглядала на кухню, поки на неї ледь не образилась дьєра Валіс, заявивши, що це вже просто нечувано так не довіряти їй! Тому, зрештою, вона зосередилась на квітах, артефактах, пилу, а, точніше, його відсутності, хоча відшукати намагалась про всяк випадок.

Зате Даларн вдоволено забарикадувався у своєму кабінеті, радіючи, що хоча б цей день його мила дружина не буде рватись воювати з тінню. Сам же він розбирав купу звітів, котрі отримав від власної охорони й ті, що надіслали з Департаменту з приводу перевірки зліпків слідів. Заразом ще й татусь підкинув звіти з приводу стеження за деякими підозрюваними. І все це треба було опрацювати й зробити висновки. Бажано, ще й знайти щось дійсно цінне.

Проте, ввечері довелось зустрічати гостей разом з Віорін, тим більше, що по факту вони були знайомі лише з ним, а не з його дружиною, оскільки Естері Мірейн офіційно поїхала до батьків через хворобу матері й до навчання так і не повернулась. Лиш листи слала подружці.

Ледь не крижаний холод, з яким привіталась з ними Міелла, дещо здивував Даларна: він начебто не встиг чимось завдати прикрощів цій дівчині, оскільки до викладання в Академії справа так і не дійшла. А в стінах самої Академії вони навіть не перетинались, окрім як на свято, де вона була постійно в компанії свого тепер вже нареченого. Віорін же, по ідеї, вона взагалі не знала.

Та не встигли гості пройти до вітальні, як Віорін буквально вп’ялась в руку Міелли:

– Ми можемо поговорити наодинці?

Дівчина спочатку ошелешено дивилась на хазяйку дому, потім якось підозріло нахмурилась й кивнула.

– Ти не проти, якщо ми займемо твій кабінет? – потягнула туди свою подружку Віорін, навіть не очікуючи відповіді Даларна.

Тільки лиш за ними зачинились двері, як Міелла, вхопивши зі столу якусь теку, замахнулась нею:

– Я тебе зараз вб’ю, зараза ти така! – спробувала дістати вона Віорін, але та спритно відбігла до вікна.

– Міелло, сонечко, а як ти здогадалась? – схопивши теж якусь теку, прикрилась нею на всяк випадок дівчина.

– Голос! – гарикнула Міелла. – Я твій противнющий голос взнаю серед будь-якого натовпу!

– Чому ж одразу противнющий? – ображено хмикнувши, обережно визирнула з-за теки Віорін.

– А тому, що ти – зараза! – підлетівши до неї, спробувала стукнути її текою по голові Міелла, але Віорін встигла заринути під руку подружки й забігти по іншу сторону робочого столу. – Сказати не можна було?!

– Мені не дозволяли! – ухилилась Віорін від теки, що таки полетіла в неї, але влучила у скляні дверцята шафи.

Скло жалібно брязнуло, але витримало гнівний випад нападниці. На звук примчали обидва чоловіки, але двері захряснули магічним закляттям просто в них перед носами. Звідти донісся лиш ошелешений голос Ліелла:

– Як на мене, то нехай самі розберуться. І ми… ціліші будемо.

– Яким мудрим став Ліелл! – реготнула Віорін.

– Зараз і ти помудрішаєш! – рикнувши, спробувала перестрибнути через стіл Міелла, але сукня на ній явно не була призначеною для цього, що дало час Віорін знов ретируватись.

– Тільки не кажи, що цю мудрість ти йому чимось важким по голові вбивала! – хихотнувши, кинулась до дверей Віорін.

– Ні-ні-ні! – магічний аркан миттю обплутав дверну ручку, не даючи змоги зняти з неї закляття. – Не так швидко, подружко! Я ще не випустила весь свій пар!

– Ну, Міелло! – розпачливо втупилась в неї Віорін. – Ну, я правда, не винна, що мені заборонили розповідати! Я й так ледве вичавила зі свого чоловіка дозвіл запросити вас!

– Навіть весілля зажилила! – з погрозливим виглядом насувалась на неї Міелла.

– Його в нас не було, між іншим, і ти це знаєш! – склавши на грудях руки, ображено підтиснула губи Віорін.

Наблизившись до неї, дівчина з хвилину розглядала незвичний вигляд своєї подружки, після чого обійняла її:

– Ідіотка! В що ти ще вляпалась?

– Від розумниці чую, – буркнувши, вона обійняла у відповідь Міеллу. – Просто ніхто не має знати, що я ховалась за іменем Естері Мірейн.

– За кого ти мене маєш?! – обурилась Міелла.

– Просто ставлю до відома, що про це поки не можна говорити, – знизала плечима Віорін. – Ну…, і… не забувай, що моє ім’я – Віорін.

– Все так погано? – підвела на неї очі подружка.

– Як тобі сказати? – зітхнула дівчина. – За мною полюють.

– Хто?! – аж скинулась Міелла з таким виглядом, наче просто зараз була ладна рвонути в бій на того, хто посмів.

– В тому й проблема, що ми не знаємо, – сумно всміхнувшись, похитала головою Віорін.

– Милі леді! – донісся з-за дверей голос Даларна. – Стіл вже накрито.

– Він тебе не ображає? – кивнула на двері Міелла.

– Хто? – не одразу зрозуміла питання Віорін. – Даларн?! – витріщилась вона на подружку. – Ти знущаєшся?! Та він сам порве кого завгодно, хто ризикне!

Міелла хитро примружилась й прошепотіла:

– А в ліжку як?

– Ну-у-у, – невизначено покивала головою Віорін, дивлячись десь в стелю, – так, що в ліжку інколи хочеться жити вічно.

– Леді? – почувся вже занепокоєний голос Ліелла. – Ви там живі?

– Абсолютно! – сміхотнула Міелла.

– Ходім, – розвіявши закляття-замок, потягнулась до ручки Віорін, – поки вони ці двері не висадили.