5.2

Весь периметр довкола маєтку ряснів від тих самих невідомих квітів, одну з яких вони бачили в букеті від ящірки. І вся ця краса мінилась й сяяла, а з її пелюсток періодично зривався легкий шепіт, наче повів вітерця:

– Прекрасні квіти для чарівної леді.

– Коли це з’явилось? – озирнувся на охоронців Даларн.

– П’ять хвилин тому, – відрапортував той, що приходив з доповіддю.

– Як?! – аж затріпотіли від гніву ніздрі фер Артора.

– Просто…, – нервово зітхнув охоронець, – з’явилось. Ми вже перевіряємо периметр, але жодного порушення не було. Проїхали лиш три магоходи головною дорогою, але вони періодично проїжджають кожного дня. Жоден не зупинявся. Зліпки слідів ми зробили.

– Зліпки в лабораторію! – віддав наказ Даларн.

Раптом з-за його спини вилетів вогняний смерч, що миттю охопив полум’ям весь той квітковий периметр, нищачи його в долі секунди.

– Я приймаю квіти лиш від однієї людини, – розлюченим тоном процідила Віорін з-за плеча чоловіка й, рвучко розвернувшись, попрямувала до будинку.

– Доповісте, як знайдете ще щось! – кинув охоронцю й рушив наздоганяти дружину. – Оленятко! – обхопивши гнучкий стан, спіймав її руку й підніс до губ. – Ти злякалась?

– Злякалась?! – з її очей ледь блискавки не вилетіли. – Я схожа на злякану?!

– Перепрошую, моя леді! – сміхотнув Даларн. – Схоже, нашій тіні доведеться ретельно готуватись до зустрічі, аби не ризикувати бути спаленим вщент.

– А для цього мені потрібні закляття руйнації антимагічних браслетів, – абсолютно серйозно дивилась на нього Віорін.

– Ти вмієш руйнувати, – поморщився чоловік, наче йому лимон запропонували.

– Надто повільно, – різко зупинившись, дівчина втупилась йому в очі. – Мені потрібні ті, що руйнують швидко.

– Вони небезпечні, – не надто наполегливо зазначив Даларн.

– Небезпечно, – тицьнула йому в груди пальцем Віорін, – опинитись в руках якогось схибленого! А він  на мене точно їх одягне й триматиме до тих пір, поки не впевниться, що я робитиму все, що від мене вимагатимуть. Ти цього хочеш?

– Я не допущу цього! – вхопивши її за плечі, підтягнув впритул до себе й занурився обличчям у волосся дружини. – Ніколи.

– Даларне, – задерла вона голову, намагаючись спіймати його погляд, котрий він вперто відводив куди завгодно, аби не дивитись на неї. – Ти ж розумієш, що такий варіант цілком можливий, й буде краще, якщо його спровокуємо ми й будемо контролювати.

– А ти розумієш, – нарешті він повернув погляд на дружину, – що він цілком усвідомлює на що ти здатна, й першим ділом тебе обшукають, щоб убезпечити себе від стеження.

Уявивши, як її тілом нишпорять чужі руки, тим більше чоловічі, Віорін здригнулась, й це не залишилось поза увагою Даларна:

– Я навіть обговорювати цього не хочу! Ти сама тільки-но «побачила» цю картинку. Я не дозволю, щоб хтось тебе торкався!

– Мені теж не подобається така перспектива, – насупилась дівчина, – але це краще, ніж йому вдасться спіймати мене у пастку, коли ми будемо до цього не готовими. Що тоді?

– Ходімо в дім, – потягнув її Даларн. – В будь-якому разі, планувати щось посеред двору я не збираюсь!

За вечерею чоловік говорив про що завгодно, але не про ідею Віорін. В їхній спальні він також знайшов спосіб обійти необхідність обговорення, завбачливо закривши дружині рота пристрасним цілунком й не відпустив, поки не відчув, що окрім його пестощів її вже нічого не цікавить. Проте, коли знеможена його ласками, Віорін засинала на його плечі, все ж знайшла сили пробурмотіти:

– Так – не чесно!

Та за мить вона вже мирно сопіла, не дочекавшись якихось виправдань з цього приводу. Пригорнувши її до себе, Даларн ще якийсь час лежав безрадісно роздумуючи над ситуацією, оскільки те, що пропонувала Віорін, дійсно було найраціональнішим. І, якби це стосувалось когось іншого, він би це визнав безвідмовно. Але не з нею. Так і заснув з важкими думками. А ранок приніс ще купу головного болю.

Спочатку маги зі слідчої лабораторії доповіли, що зліпки чергових слідів очікувано зачіпок не дали. З трьох власників магоходів, що проїздили повз маєток в той час, як з’явились кляті квіти, всі троє були службовцями Департаменту, котрі регулярно користувались саме цим шляхом, повертаючись додому, хоча це точно не слугувало алібі, тому, їхні імена швиденько лягли на стіл голови Служби безпеки, як найбільш підозрювані. Ще й Віорін, після перегляду новин на магвіснику, втупилась в нього благальним поглядом:

– В Міелли з Ліеллом – весілля! А я відбудусь якимось заочним подарунком?! Яка я після цього подруга?!

– Ми це вже обговорювали, – спробував відрізати Даларн, заздалегідь розуміючи провальність спроби.

– Обговорювали?! – скинулась вона. – Ти просто поставив мене перед фактом, повністю проігнорувавши мої аргументи! Міелла три роки знала про те, що артефактор – я, й ніколи нікому не обмовилась! А Ліелл стільки разів прикривав нас, навіть не питаючи – навіщо! І теж ніхто нічого не взнав!

– Я не кажу, що вона тебе здасть, – як міг відбивався Даларн, – просто інформація може сплисти випадково.

– За три роки не спливла, – наблизившись впритул й поклавши на плечі руки, дивилась на нього своїми великими зеленими очима, в котрих плескотілось зараз все: від обіцянки будь-чого, що він забажає, до тієї ж обіцянки образитись на віки вічні! – Коханий, – щось там струсила з його сорочки, – будь ласочка.

Спіймавши її за руку й піднісши долонею до губ, вп’явся в неї поцілунком, викроюючи собі ще хоч хвилину на роздуми. Та тільки роздуми вправно повертали в потрібне декому річище ніжними пальчиками, що грайливо ковзнули його щокою, вилицею, й пірнули за комір, ніжно пройшовшись шиєю.

– Я колись пошкодую про це, – важко зітхнув Даларн.

– Ні! – радісно пискнувши, повисла в нього на шиї дружина. – Ну, що вже може мені загрожувати з цього боку? Ну, пополощуть, як що, моє ім’я.

– А ще – батькове, – криво осміхнувся чоловік.