4.4

Гнітючу тишу, що повисла за цією фразою, прорізав розпачливий голос Віорін:

– Я ж попереджала!

З відчаю вона ледь не розтрощила діадему, розмахнувшись нею, але її руки встиг перехопити фер Артор-старший:

– Ні-ні-ні, моя мила леді Віорін! – забрав він в неї артефакт. – Перепрошую за невдалий жарт.

– Тату! – рикнув Даларн. – Ти знущаєшся?!

– Ні, синку, – поплескав його по плечу батько. – Ви були такі напружені, що я вирішив спробувати розрядити обстановку. Визнаю, – він обійшов стіл й опустився у крісло, – невдало.

– Ще мить, – впала у крісло й Віорін, – й від цінного артефакту залишилися б лиш друзки.

– На щастя, не залишились, – всміхнувся герцог. – Ви добре роздивились його в дії?

– Так, – замислено кивнула дівчина.

– Маєте якісь ідеї, як його посилити?

Віорін кинула погляд на Даларна:

– Для цього мені потрібно розібратись з принципами устрою ментальних пасток.

Поклавши діадему в пласку скриньку, герцог простягнув її Даларну:

– Займетесь цим в лабораторії маєтку, але тільки вдвох: не варто, щоб про цей артефакт дізнались завчасно. А я поки займусь тим, щоб Департаментом напевно розповсюдилась інформація про освоєння стихії чорного вогню леді Віорін.

– А наша перевірка? – спантеличено подивилась на нього дівчина.

– З вами зачекаємо, поки ви не надасте артефакту потрібних властивостей, – герцог перевів погляд на сина: – Охорону маєтку буде посилено. Мені не подобаються всі ці події.

Зітхнувши, Даларн подав руку Віорін й вони рушили до виходу. Йому ті події подобались ще менше: це на його дружину полювали! А розслідування навіть з мертвої точки не зрушило! Більше того: воно лиш щільніше забивалось до глухого кута.

Вони наблизились до магохода, й за метр від нього за спиною Даларна раптом війнуло вітром, хоча довкола стояла суцільна тиша, й почувся зловісний шепіт:

– Насолоджуйся, поки я не забрав її в тебе.

Миттю зреагувавши, він обхопив Віорін за стан й кинувся до магоходу. Прочинивши дверцята, мало не впхнув всередину дружину:

– Заблокуйся зсередини щитами! – скомандував їй, роззираючись довкола.

Проте, окрім охорони біля дверей Департаменту метрів за сто від них, більше не було нікого. Сканування простору не дало нічого, якщо не рахувати ледь вловимий слід сторонньої магії. Але подібний слід міг залишити й будь-чий магохід.

Даларн підкликав до себе одного з охоронців:

– Прислати представника слідчої лабораторії з усім необхідним інструментарієм для фіксації слідів. Багато слідів, – уточнив він. – І, як тільки змінитесь, напишете доповідну записку про кожного, хто затримувався на проїжджій частині за останні дві години більше, ніж на пару хвилин.

Мотнувши головою, охоронець помчав до будівлі виконувати наказ, а Даларн, обійшовши магохід, кивнув Віорін, аби вона зняла магічний блок з дверцят. Та не встиг він їх прочинити, як знов війнуло за спиною й одразу за шепотом: «Прекрасні квіти для чарівної леді», – просто перед магоходом виріс кущ малезії, всипаний великими квітами всіх відтінків від жовтаво-рожевих до помаранчево-червоних. Навіть характерним солодкувато-терпким ароматом війнуло.

Даларн скреготнув зубами: як на зло – в нього не було при собі жодного фіксатора! Зате, він знайшовся в його запасливої дружини. Порившись рукою у своїй просторовій кишені, вона витягла звідти плескату гагатову сферу й хотіла вже з магоходу вийти, але чоловік зупинив її:

– Я сам! – простягнув він руку за фіксатором. – Заблокуй магохід наново.

– Це вже смішно! – обурилась вона.

– Ти бачиш, щоб я сміявся?

– Але ж це – не пастка! – сяйнула на нього сердитим поглядом Віорін. – Всього лиш квіти. До речі, цікаво звідки він дізнався, що малезія – моя найулюбленіша квітка?

– Заблокуй. Дверцята. Зсередини, – відкарбував він кожне слово.

Клята тінь дійсно намагалась вивести його з рівноваги! Він й сам знав, що саме ці квіти обожнює Віорін. Тому й всипав їхніми пелюстками ванну кімнату в їхню першу шлюбну ніч – обшматував всі кущі довкола будинку, поки його несподівана дружина розправлялась з вечерею. А тепер, якась потвора відверто натякала на те, що збирається, як не викрасти Віорін, так відбити?! Це вже було занадто.

Створивши закляття, схоже за формою на змію, він вбудував в нього сферу-фіксатор й спрямував до квіткової ілюзії. Та не встигло закляття долетіти, як кущ вибухнув сотнями дрібних мильних бульбашок, котрі й собі вибухнули так само, як нещодавно й жаби, не залишивши жодного сліду: ні магічного, ні фізичного.

Поки він внутрішньо закипав, з магоходу таки вийшла Віорін:

– Дозволь все ж мені спробувати це зробити, – забрала вона в нього сферу.

– Мені не довіряєш? – роздратовано дивився на неї Даларн.

– Довіряю, – досить спокійно відреагувала на його тон дівчина. – Але ти зараз злий, як загін дорахів, й через це не можеш сконцентруватись.

– Тобто, вся ця ситуація хвилює лиш мене?! – сердито ледь не гримнув на неї чоловік.

– Тебе квіти так розізлили? – насмішкувато пирхнула Віорін. – Він же навмисне це робить. А ти купуєшся. Хочеш, щоб робив помилки він, а, по-моєму, першим робити помилки почнеш ти.

Щось відповісти він не встиг, оскільки примчали цілих два офіцери слідчої лабораторії й розгорнули дуже бурхливу діяльність. Даларн лиш полегшено видихнув: на щастя, його позбавили можливості зірватись, інакше сварка їм була б гарантована. Ніколи не думав, що в ньому є стільки ревнощів. Й до кого?! До якоїсь тіні?! Котру ніхто навіть не бачив! Адже сам розумів, що його навмисне виводять на емоції, й сам же вівся, як сопливе хлопчисько! Та, поки він мовчки пихтів, і Віорін, й офіцери встигли-таки щось вихопити, поки простір не очистився від всіх слідів ілюзії.  

– Спробуємо розібратись вдома? – наблизившись, обвилась довкола його руки дружина, притискаючись до плеча.

– Звісно, – усміхнувся їй і повернувся до офіцерів: – Як тільки будуть готові результати, надішлете мені на магпошту!