4.3

З діадемою Віорін провозилась з півгодини. Весь цей час її очі палахкотіли, немов вона нарешті дісталась до найбільшої мрії в її житті!

– Це робота дьєра Кантореса? – підвела нарешті на герцога щасливий погляд дівчина.

– Так, – усміхнувся той. – На той момент лиш цей майстер був здатним створити подібне.

– Тато вчився в нього і вважав генієм артефакторики, – при спогадах про батька очі Віорін стьмяніли, вкрившись смутком. – Мріяв стати гідним імені свого вчителя.

– Він і був гідним учнем, й…, – герцог сховав лукавий усміх, – дуже гідним вчителем. Як і ваша матір.

Сутужно зітхнувши, Віорін повернула йому діадему:

– Дуже потужний артефакт. Рівних йому ще пошукати. Він дійсно здатен розпізнати будь-яке ментальне втручання, але тільки з тих, як мені здається, що відомі в нашому світі.

– Основа магії – енергія, – повертів в руках діадему герцог, – а енергія, гадаю, є сутністю всіх світів.

– Можливо, – теж досить скептично поставився до цього Даларн. – Але деякі закляття нашого менталіста наводять на думку, що не все ми можемо виявити. Пам’ять садівника так і не відновили, хоча, зазвичай, завжди вдавалось дістатись хоч до якихось зачіпок, але там – повний нуль. Тому, втручатись до пам’яті Пайтона, гадаю, так само сенсу не має.

– Для початку, перевіримо хоча б себе, – створивши відому лиш йому формулу-закляття, активував артефакт герцог. – І першим буду я сам.

– Тату, зажди! – миттю випалив Даларн, ледь не хапаючи батька за руки.

Віорін помітила, як губи герцога смикнулись нервовою усмішкою: з моменту, коли він розповів правду синові про те, як повівся з його матір’ю, між ними встановились ледь не крижані стосунки. Й, лиш з часом, крига змінилась на прохолоду, але все ще не давала зблизитись. Звернення «тату» зірвалось з вуст Даларна мало не вперше за цей період.

– Ти…, – затнувся син, наче злякався власної реакції. – Голова Департаменту Служби безпеки не має права так ризикувати.

– На цей випадок в мене вже готове представлення мого заступника, – він дістав з шухляди гербовий лист й протягнув Даларну. – Копія вже в Його Величності.

В міру того, як фер Артор-молодший читав написане, його обличчя поступово витягувалось:

– Я не готовий до подібного! – повернув він лист батькові, обурено навіть розчервонівшись. – В мене немає відповідного досвіду!

– В тебе є хватка й добре розвинута інтуїція, – не погодився з ним батько, з чого Віорін зрозуміла, що в наступники голови Департаменту явно готують її чоловіка.

– Може, справді не будемо поспішати? – втрутилась й вона, абсолютно не радіючи перспективі бачити Даларна хіба що ночами, в кращому випадку.

– Цей артефакт, – здійняв перед собою діадему герцог, – може виявити вплив. А нам потрібно, щоб він міг виявляти його, оминаючи будь-які ментальні блоки, залишені менталістом, щоб зберегти пам’ять людині, котру перевіряють. Якщо він зможе ще й знешкоджувати їх – це значно полегшить нам роботу. Але для цього потрібен артефактор, котрий докладно вивчить принцип його дії й зможе вдосконалити, – вся увага миттю перекочувала до Віорін.

Тепер вже Даларна смикало від думки, що дружину він бачитиме хіба на роботі, оскільки варто було зайти розмові про артефакти, як вона забувала про все! І зараз був саме той випадок: їй кинули виклик! А повз подібне Віорін ніяк не пройде.

– Для цього треба все ж мати дещо більше навичок ментальної магії, ніж в мене, – на диво, цього разу вона й сама не запалала ентузіазмом. – А я навіть Академію не закінчила!

– Я б з радістю надав вам у допомогу найкращого менталіста, але найкращі працюють в Департаменті, й тепер я не можу довіряти жодному з них, – розвів руками герцог. – Тому, доведеться справлятись з цим мінімальними силами.

– Просто зараз?! – ошелешено втупилась в нього дівчина.

– Якраз побачите артефакт в дії, – підбадьорливо всміхнувся герцог. – Роздивитесь нюанси й зможете зробити висновок: що ще варто додати, аби він набув необхідних властивостей.

– Хочете, щоб на моїй совісті була, щонайменше, ваша пам’ять?! – невдоволено підтиснула губи Віорін, кидаючи на чоловіка погляди з проханням порятунку.

Проте, Даларн й сам не відмовився аби хтось зміг аргументовано переконати батька не влаштовувати ризикових експериментів. Та не встиг він й рота розкрити, як батько випередив його:

– Все це буде лише на моїй совісті, дівчинко. Ви ж, в найгіршому випадку, станете лиш свідком того, що Департамент позбавиться маріонетки невідомого менталіста. Це краще, аніж танцювати під його музику.

– Якби ти був маріонеткою, – втрутився таки Даларн, – він би вже досяг своїх цілей.

– Тоді, тим більше боятись нічого, – підвівшись, герцог наблизився до Віорін й поклав діадему їй на коліна. – А з іншого боку – ми не знаємо його справжніх цілей. Але, – він обвів сина й невістку трохи насмішкуватим поглядом, – якщо ви так боїтесь, я можу полегшити ваше завдання й одягну цей артефакт без вашої допомоги, – він зробив жест, наче й справді мав намір забрати діадему.

– Ні! Ні! – тепер вже вчепилась в неї Віорін. – Це, звісно, безсовісний шантаж, але він завжди працює. Краще хоч який контроль за дією артефакту, аніж потім згризати свої лікті, що не зробили цього зі страху.

– Чудовий підхід, моя мила! – переможно всміхнувся герцог. – Тож, розпочинайте! – він зробив знак сину – звільнити стілець, й зайняв його місце.

Ставши в нього за спиною, Віорін кинула розпачливий погляд на чоловіка:

– Мені знадобиться твоя допомога. З нас двох – ти хоча б знаєшся на ментальних пастках. Сподіваюсь, якщо щось подібне виявиться, ти встигнеш зреагувати. Менталістика – все ж не моя сильна сторона.

Похмуро скривившись, Даларн став поряд з дружиною:

– Якщо готова – починай! – кивнув їй, весь напружившись. Як не труїла йому душу образа на батька, але не бажав йому ніякої шкоди.

Сутужно зітхнувши, Віорін поклала на голову герцога активований артефакт й втупилась у селеніт, що мав би змінити колір, якщо знайде бодай який магічно-ментальний вплив.