3.2

Наступного дня, відірвавши Віорін від «Принципів нейтралізації темномагічних поранень», оскільки вона вирішила, що здоров’я чоловіка все ж в пріоритеті, Даларн потягнув її на зустріч зі своєю матір’ю.

– Облиш мою нещасну спину, – спробував забрати з рук в дружини подарунок цілителя.

– Я якраз й хочу, щоб вона не була в тебе нещасною, – не випускала книгу вона. – Дьєр д’Ґаол має рацію: ти цілком можеш догратись до наслідків, котрі вже неможливо буде ліквідувати. Щонайменше, – кинула в нього докірливим поглядом Віорін, – спина просто нитиме майже постійно. А, тому, на руках мене не носитимеш, поки не зникне те павутиння. І я, – тицьнула вона пальцем в чоловіка, – не жартую!

– Приніс на свою голову, – пробурчав Даларн, все ж забираючи в неї фоліант.

– На спину, – пирхнула Віорін, намагаючись марно її утримати, – якщо бути точним.

– І не треба дивитись на мене так хижо, – глузливо всміхнувся чоловік. – Спочатку вивчи методи зцілення, а потім вже націлюйся на частини мого тіла.

– Ти добре обміркував сказане? – лукаво примружилась Віорін.

– Звісно, – сяйнувши хитрим осміхом, схилився він до неї й цмокнув у щоку. – Я мав лиш на увазі, що не дамся для лікування. Для будь-чого іншого – моє тіло у твоєму розпорядженні, – Даларн подав їй руку: – Ходім. Можливо, вдасться досягнути якоїсь спільної ідеї, котра допоможе просунутись у створенні порталів.

– А зліпки слідів? – вклавши пальці до його долоні, підвелась дівчина. – Ти ж розумієш, що без мене з ними розберуться не скоро, якщо взагалі розберуться.

– Знаю, – невдоволено скривився Даларн. – Але такими темпами ти скоро оселишся в Департаменті, а я зможу бачити тебе лише у справах.

– Поки ми не знайдемо кому належать ті сліди – я житиму як ув’язнена, – сердито кинула Віорін. – Це явно не те, про що я мріяла. Тому, я хочу цим зайнятись.

– Займешся, – сутужно зітхнув чоловік й рушив до дверей. – Я теж не хочу, щоб ти постійно жила під ударом.

Проте, в Департаменті, першою чергою вони все ж завітали до лабораторії портальників. Матір радо зустріла обох, обійнявши їх по черзі, поки її чоловік возився зі зменшеною проекцією порталу, налаштовуючи спеціальні живильні артефакти. Помітивши це, Даларн кивнув матері, вказуючи на них:

– З цього приводу у Віорін виникли деякі міркування. Навіть втілити спробувала.

Корас Фелон миттю озирнувся, почувши його слова:

– Що саме?

Наблизившись до міні-порталу, дівчина вказала на артефакти:

– Чомусь портал сприймає замкнені накопичувачі як одноразову порцію, й витягує її всю й одразу, лиш з невеликою різницею у часі: чим більше заряд, тим більше секунд в запасі. Але, саме секунд. Навіть не хвилин. Якщо ж створити артефакти, котрі будуть отримувати й віддавати живлення на постійній основі й без зупинок – портал зможе працювати, якщо не вічно, то набагато довше.

Кілька хвилин вчений замислено дивився наче крізь саму Віорін, потім втупився у зменшену копію порталу й, зрештою, погодився:

– Цілком робоча ідея. Потрібні лиш артефакти з дуже потужною пропускною здібністю, щоб їх не розірвало від постійного току енергії.

– Так, – кивнула Віорін, – але вони, на мою думку, якраз не повинні бути енергетично потужними, щоб їхня власна енергія не вступала у протидію з тією енергією, котру мають пропускати крізь себе, – вона криво всміхнулась. – Я спробувала створити пропускний артефакт на основі найбільш енергоємного кристала, і його розірвало.

Матір Даларна зблідла на останніх словах й схопила дівчину за руку:

– Ти не постраждала?

– Ні-ні, – всміхнулась Віорін й озирнулась на Даларна, що аж пропікав її докірливо-саркастичним поглядом. – Хіба що, покарання отримала, – про специфічність покарання вона, звісно, змовчала, згадуючи як кричав на просторовиків її чоловік потім – чути було на другий поверх. Якби кричав так на неї – вже загризла б його. Або він її. Проте, бажання порушувати щось, за що несуть відповідальність її наглядачі в неї зникло, коли дізналась, що тих ще й преміальних виплат позбавили.

– Не можна легковажити, працюючи з нестабільним простором, – несхвально похитала головою жінка. – Він не любить жартів.

– Я дійсно була на безпечній відстані, – закотила очі Віорін. – А ділянка з активним порталом була повністю закрита у магічнонепроникному приміщенні. Тільки й того, що я нікого не попередила про експеримент.

Альмерія перевела несхвальний погляд на сина, на що в того обурено підстрибнули брови:

– А мене в цей час не було вдома, тому не дивись так. Ця мила леді спить і бачить як порушити всі можливі правила.

– Нічого я вже не порушую! – не менше за чоловіка обурилась Віорін. – Всі правила вивчила й ніде голову не пхаю!

Даларну дуже хотілось додати, що ще є руки, котрі вона любить тягнути туди, куди не варто цього робити, але вирішив не розвивати цю тему у присутності хай і не зовсім сторонніх, та все ж, ризикуючи розсваритись остаточно.

– Як я розумію, – перевела розмову в ділове річище Альмерія, – це й було те, що ти хотіла випробувати на практиці?

– Так, – дивлячись безвинними очима, розвела руками дівчина. – Не втерпіла.

– Я тут зробив деякі розрахунки, – наблизився до них Корас Фелон, з кількома аркушами, котрі він встиг списати, поки вони розмовляли. – Можемо перевірити, але треба знайти дві великих друзи раухтопазу.

Пробігшись очима по формулах, Віорін кивнула, погоджуючись:

– Я теж думала про раухтопаз, або ж моріон, – вона підвела погляд на Даларна: – Думаю, поки будуть шукати кристали, ми можемо зайнятись зліпками слідів. Мені здається, це важливіше, щоб не відчувати, ніби хтось дихає мені в спину.

А Даларн просто мріяв, щоб поки вони дійшли до чергової лабораторії Департаменту, де займались дослідженнями слідів магічних заклять, їх сповістили про те, що вже з усім розібрались без додаткової допомоги. Він абсолютно усвідомлював, що як тільки Віорін справиться з тим клятим зліпком сама, до неї почнуть чіплятись з кожним складним випадком, що знову ж таки зробить її ціллю для тих, хто ті сліди ховає. Кляте замкнене коло!