Глава 3. Перші здвиги

Повертатись додому лиш з чужим подарунком Даларн не збирався, тому, як не хотілось, але знов зайшов до батька за дозволом поцупити одну з книг їхньої фамільної бібліотеки: «Чорне полум’я. Методи створення й використання».

Похитавши головою, герцог все ж дав дозвіл:

– Гаразд. Можеш забрати. Можливо, Віорін вдасться опанувати цю силу і, я сподіваюсь, ви не станете її використовувати там, де цього робити не варто.

– В тебе є якісь сумніви з цього приводу? – з прихованою іронією глянув на нього син.

– Просто нагадую, щоб ви не загрались, якщо розберетесь з тими формулами, – всміхнувся батько. – Вже давно ніхто не чув про майстрів чорного полум’я. Твоя матір намагалась підкорити цю стихію, але марно.

– Дякую, тату, – вичавив таки з себе це слово, хоча з моменту останньої сварки звертався до батька, використовуючи лиш займенники, й вилетів за двері, не давши тому якось відреагувати у відповідь.

Вдома дьєра Валіс, зітхаючи й скрушно хитаючи головою, повідомила, що дьєра Артор знов колупається у своїй лабораторії, й Даларн, залишивши книги в кабінеті, рушив за дружиною.

Приміщення лабораторії звели на відстані від будинку задля більшої безпеки. Вона мала три поверхи зверху, й один – підземний. Самий нижній використовувався для найбільш небезпечних експериментів. Взагалі, спочатку була ідея оселитись в маєтку да Ґрейнів, де вже й так було приміщення для лабораторії, та й умови для створення порталу були більш прийнятні. Проте, Віорін одразу ж висловилась проти, аргументуючи тим, що портали потрібні не лише в місцях нестабільного простору, а й в столиці, й в будь-якому місті Таруеллу, тому, щоб отримати стійкий результат, працювати треба з тими реаліями, що є у наявності тут. Зрештою, з нею погодились.

У фоє Даларн зіткнувся з двома помічниками, що надав Департамент Служби безпеки – магами-просторовиками. На його питання, де леді Артор, відповісти вони не встигли: замість них це зробив дуже гучний ляскіт, що донісся з підвального приміщення, й чоловік кинувся туди. Віорін він ледь не збив з ніг на сходах, з яких вона обережно виглядала в коридор.

Даларн встиг все ж спіймати дружину за стан, притискаючи до себе в той час, як помічники, що мчали слідом, швиденько ретирувались, зрозумівши, що головна винуватиця – жива й неушкоджена, а от вони цілком ризикують ушкодження отримати.

– Божевільна! – рикнув Даларн. – Моєї передчасної смерті хочеш?!

– Якби хотіла, – окинула його оцінювальним поглядом Віорін, – ти б вже був у тому порталі, що схлопнувся. Точніше, – знущально сміхотнула вона, – вже не був би.

Проте, чоловік її жарт явно не оцінив, судячи з похмурого виразу його обличчя:

– Ти не мала залишатись тут сама, – гнівно процідив він з явним натяком на те, що ті двоє своє ще отримають.

Зрозумівши серйозність намірів чоловіка, Віорін поспішила з виправданнями:

– Вони думали, що я йду за ними. А мені треба було дещо перевірити. От тільки ці помічники не стільки допомагають – скільки обмежують мене в діях! Постійно чую: це небезпечно, до цього ви ще не готові, на це не було дозволу. Довелось схитрувати, – покліпала вона на чоловіка безвинними очечками. – Зате тепер я знаю в чому помилка.

– Віорін! – гримнув він на неї. – Це дійсно не іграшки!

– Знаєш, коханий! – підвищила й собі тон дівчина. – Я наче не страждаю розм’якшенням мізків! Й життя мені не набридло! Там все було зачинено! Спостерігала через метелика, – додала вже спокійніше. – Ну… поки він ще здатен був спостерігати.

– Божевілля! – скреготнув зубами Даларн. – Ну, з тими двома я ще поговорю про те, що за інструкцією вони мають залишати лабораторію тільки після тебе! А ти…, – ледь не блискавками сипонув з очей в неї.

– Що я?! – не меншим рівнем заряду сяйнула вона у відповідь. – Заарештуєш? Антимагічні браслети натягнеш?

– Треба буде, – нависнув він над нею, – натягну.

Вивернувшись з-під нього, Віорін рвонула сходами нагору, сердито пирхнувши по ходу:

– Міг би й спитати: що я з’ясувала!

– Віорін! – спробував наздогнати її чоловік, але двері хряснули просто перед його носом – цього разу не портальні.

Вискочивши за дружиною, Даларн першою чергою гарикнув на просторовиків:

– Звіт про порушення інструкції мені на стіл! Зараз же! – й кинувся на двір, куди, схоже, помчала Віорін.

Наздогнав її він вже аж в саду:

– Ти хоч розумієш, що я просто боюсь за тебе?! – спіймавши за руку, потягнув до себе дружину Даларн.

– А ти розумієш, що я не страждаю безмозкістю й, між іншим, дуже хочу жити?! – сердито пирхнула вона йому у відповідь.

– Інструкції для того й створені, щоб твоє «дуже хочу жити» мало більше гарантій справдитись, – обійнявши її, чоловік намагався говорити вже більш спокійним тоном.

– Я не знаходилась в одному приміщенні з нестабільною активною ділянкою простору, – обурено буркнула Віорін, буквально цитуючи все ту ж інструкцію.

– Але ти її активувала без дозволу, – тиснув на її провину Даларн.

– Ми так будемо тупцяти на місці, поки я у стародавню бабцю перетворюсь! – огризнулась дівчина. – За моїми батьками так не стежили!

– Тобі нагадати, що стало з твоїми батьками? – міцніше пригорнув до себе дружину Даларн, цілком усвідомлюючи, що після цих слів вона знов спробує десь рвонути. – І я не хочу, щоб ти зникла так само.

– Я. Була. В безпеці, – сердито відкарбувала Віорін, дійсно смикнувшись з його обіймів.

– Самовпевненість губить людей інколи частіше, ніж будь-які вороги, – докірливо зітхнув чоловік. – Внаслідок таких випадків й виникають інструкції.

– Але ж…, – скинулась вона.

– Віорін! – перебив її Даларн. – Спочатку – безпека! А вже потім – досліди! – його очі хитро зблиснули: – В мене є для тебе два подарунки. От тільки тепер думаю: чи варто їх тобі вручати з огляду на твою бездумність?

– Так не чесно! – обурилась Віорін. – Міг хоча б не казати про них!