Глава 2. Заколот?!

Вислухавши доповідь сина, герцог фер Артор напружено потер перенісся. Схоже, що проблеми набирали нових обертів:

– Гадаєш, підготовка заколоту?

– В тебе щодо цього більше інформації, тож, і картина більш цілісна, – хитнув головою Даларн. – З того, що бачу я, зрозуміло лиш одне: комусь конче потрібна Віорін з її здібностями до просторової магії. А от – кому? Для Тіньового синдикату надто ризиково.

– Згоден, – задумливо постукав пальцем по стільниці герцог. – Встрягати у війну з Департаментом заради того, щоб полегшити собі крадіжки – надто для них невигідно. З одного боку. З іншого – вони ризиково засвітились з Шиенн. Можу, звісно, припустити, що вона загралась й вирішила піти ва-банк всупереч наказам, що мала, оскільки після цього наша маркіза терміново покинула Таруелл і вже встигла отримати громадянство Рівеллу, забезпечуючи собі недоторканість хоча б на деякий час. Та й прямих доказів її злочинної діяльності, окрім її слів, що ніяк не підтвердити, в нас немає. Тож, ті, хто стоять за нею, вирішили прибрати з-під нашого носа такий подразник. А от чи пов’язані її дії з тим, хто полює на сімейство да Ґрейнів – велике питання, – фер Артор-старший відхилився на спинку крісла, замислено щось прокручуючи в голові, як міг судити з виразу його обличчя Даларн. – Теоретично – збіг цілком можливий. Синдикат пропихує свою протеже у вищий світ, та ще й у сімейство тих, хто займається безпосередньо безпекою королівства. А це – доступ до важливої для них інформації. Попередження про облави, розслідування, й детальна інформація про потенційних жертв їхніх крадіїв. І доступ до ключів від охоронних заклять на будинках тих жертв. Таке джерело збагачення! А паралельно з цим хтось намагається дістатись інформації про створення, якщо не стаціонарних, до довготривких порталів щонайменше. Проте, так вже збіглось, що об’єкт синдикату виявився пов’язаним з об’єктом нашого невідомого мисливця. Або ж цей мисливець використовує синдикат дещо наосліп для останнього, що також не виключено.

– А ознаки заколоту? – питально дивився на нього син.

– В тому й справа, що немає, – поморщився герцог. – Але, якщо припустити, що в нас з’явився невиявлений менталіст, то він може бути представником іншого королівства, котре готує напад на Таруелл. Можливо, не зараз, а в далекому майбутньому, та все ж. Один-два портали ніякої переваги не дадуть. Потрібно зуміти прочинити й утримати одразу з десяток порталів, щоб провести крізь них достатню кількість війська, щоб це дійсно мало й ефект несподіванки й надавало перевагу на полі бою. Проте, на жодному з кордонів ми не спостерігаємо хоч якихось більш-менш підозрілих пересувань військ суміжних з нами королівств.

– Навіщо їм висуватись до кордонів, якщо можна буде скористатись порталом? – хмикнув Даларн. – До того ж, який сенс робити це зараз, коли навіть ми ще не маємо якихось стабільних результатів?

– Логічно, – погодився з ним батько. – Але й на політичному полі жодних підозрілих змін. Ні претензій, ні образ, ні натяків на щось подібне: все тихо й мирно. Єдині, хто періодично порушують наші кордони – це дорахи. Але їхній світ для нас поки недосяжний.

– Може, в цьому й розгадка? – потер підборіддя Даларн. – Хтось з іншого світу?

– Гадаєш, зі світу дорахів? – припустив герцог.

– Якщо тільки в цьому світі є ще хтось, окрім самих дорахів, – похитав головою Даларн. – З тих сутичок, де доводилось з ними перетинатись, я зробив деякі висновки. По-перше, вони достатньо обмежені в розумових здібностях, але агресивні й войовничі. По-друге, опиняючись в нашому світі, вони виявляють ще й деяку розгубленість, наче не очікували чогось подібного. З чого я роблю висновок, що вони потрапляють до нас випадково через якісь нестабільні ділянки власного простору. По-третє, їхня магія ніяк не розвивається: кожного разу – стандартний набір. Тому, цей світ я б відкинув. Але, напрошується інший висновок: якщо існує світ дорахів, то чому б не існувати ще якимось світам?

– І яким чином сюди потрапив той невідомий? – поставив цілком закономірне питання батько. – Якщо в тому світі, звідки він прийшов, є доступ до порталів такої потужності, то навіщо їм да Ґрейни, котрі знаходились лиш на стадії вивчення можливості опанувати таку міць просторової магії? Щось не сходиться.

– Вистачило енергії лиш на створення порталу в один бік? – поморщився Даларн, розуміючи, що притомних пояснень насправді нема.

– А звідки в них інформація про наш світ? – скептично хмикнув герцог.

– Потрапили сюди так само, як і дорахи? – так само скептично скривився фер Артор-молодший. – Тоді… чи є в них зв’язок зі своїм світом? Або…, – почесав він потилицю, – в нього?

– Твоє останнє припущення, – схвально кивнув головою батько, – більше відповідає тим подіям, що відбуваються довкола мене останні роки. Таке враження, що той, хто копав під мене, мав метою не змістити мене, а відволікти від чогось. Найбільш активним наш невідомий був якраз напередодні зникнення да Ґрейнів, і дійсно зумів перемкнути мою увагу на мої ж проблеми. І тепер він заворушився знов.

– То наш порушник, можливо, просто шукає спосіб повернутись додому? – сяйнуло у свідомості Даларна.

– Цілком можливо, – невдоволено похитав головою герцог. – Й, судячи з усього, зупинятись він не збирається.

Це Даларн й так розумів, оскільки та клята тінь абсолютно непрозоро натякнула, що вона дуже й дуже поряд, і налаштована серйозно.

– А що могло статись з батьками Віорін? Маги розібрались зі зліпками слідів?

– От з цим в нас проблеми, – розвів руками батько. – Я цілком розумію й навіть поділяю твоє небажання залучати до цієї справи свою дружину, але без неї розібрати те, що вона відшукала, навряд чи вдасться. Такого відчуття простору, як в неї, нема в жодного з наших магів. А без цього з тими нашаруваннями не розібратись. І, якщо ми хочемо вийти на слід невідомого, нам знадобиться допомога Віорін, – помітивши відверте невдоволення на обличчі сина, він додав: – Я не наполягаю. Але подумай над цим, аби одного разу її не наздогнала доля батьків. Можу лиш припускати, що той, кого ми шукаємо, знайшов чим тиснути на них й змусив прискоритись з експериментами, але щось пішло не так й, або да Ґрейни спробували таким чином втекти від нього, або ж їх затягнуло кудись, звідки вибратись вони не можуть. Сподіваюсь, що не вбило.