Глава 1. Головна тінь мага вогню

Даларн зрозумів, що по його спині щось повзе, ще до того як цей рух можна було відчути крізь одяг. Їх ще в бойовій Академії вчили покладатись на найменші свої відчуття: вловлювати звуки, котрі до слуху розслаблених побутом людей зазвичай навіть не долітали, реагувати на найменший рух повітря особливо в приміщенні, де він достатньо обмежений, покладатись на підсвідомість, що встигала спрацювати раніше свідомості. Й зараз все це спрацювало разом!

Судячи з площі, яку займало те щось, поки повзло явно націлившись на його шию, це був середніх розмірів павук. І повз він дуже обережно й повільно, з чого можна було зробити висновок, що це – не натуральний павук, а артефакт. Й, враховуючи, що він зумів подолати всі захисні бар’єри маєтку, хтось дуже задля цього постарався. А, зважаючи на бездіяльність мухоловки, старався серйозно.

Неквапно підвівшись з-за столу, чоловік потягнувся, розминаючи м’язи спини й несподівано викинув з руки магічний аркан, що полетів крізь невеличку щілину у дверях. Звідти почувся приглушений скрик й тупіт ніг, а аркан прилетів назад, ледь не обплівши його – тільки й встиг розвіяти.

– Ах ти ж! – рикнув він й кинувся навздогін нахабі.

Але нападник вже зник на другому поверсі будинку. Не встиг Даларн злетіти на сходи, як йому під ноги жбурнули згусток вогню, звідки вистрибнула танцююча саламандра, що ще й полум’ям плювалась при цьому. Мало не обійнявся з нею, оскільки розміри в неї були практично людські.

– Ну, гаразд, – буркнув він, всотуючи в себе весь цей прояв стихії, попутно збільшуючи власний резерв. – Ти мені за це заплатиш! – й помчав далі, тільки-но ліквідував спалах вогню.

Та на другому поверсі двері до кімнати захряснулись в нього просто перед носом. Гучно потягнувши носом повітря, Даларн покосився на ліве плече: павук вже сидів там й тягнувся двома лапками до його шиї.

– Доведеться тобі перекваліфікуватись, – згріб він його в руку й витягнув зовні проекцію налаштувань.

Нападника треба було терміново ловити й по гарячих слідах! Почаклувавши над хитросплетіннями схем, чоловік пустив павука до замкової щілини й за хвилину двері розчахнулись. Проте, порушник стояв просто біля одвірка, розраховуючи вискочити, як тільки хазяїн будинку увійде до середини, але Даларн завбачливо перекрив собою прохід й зухвалець просто врізався в його груди, обурено пискнувши:

– Айййй!

– Я тебе попереджав! – згріб він в обійми невдаху. – Й покарання відбудеться тут і зараз! – схилившись, чоловік достатньо відчутно куснув зухвале створіння за шию.

За що його мстиво вхопили зубами за мочку вуха:

– Я теж вмію кусатись! – пирхнула Віорін.

– Позмагаємось – хто кого закусає? – сміхотнув Даларн, підхоплюючи дружину на руки й рушаючи до спальної кімнати.

– Так – не чесно! – збрикнула вона, але її міцно тримали чоловікові руки. – Ти мені винен! Я прокинулась одна-однісінька!

– Який наклеп! – насмішкувато похмурив брови чоловік. – Коли ти прокинулась – я був біля тебе! Хто ж винен, що дехто страшний сонько й заснув наново!

– Тому, що після чиєїсь колискової, – дівчина чарівливо усміхнулась й обвилась руками довкола його шиї, дражнячи шкіру своїм спекотним диханням, – я трохи втомилась, а цей хтось взяв і підступно заколисав мене наново.

– То я – просто колискова? – глузливо хмикнув Даларн, опускаючи дружину на ліжко.

– Що?! Ні! – ляснула вона його по плечу. – Але заколисувати вмієш, – грайливо війнувши своїми витонченими бровами, сміхотнула вона.

– Я лиш хотів, щоб ти нарешті виспалась, – схилившись над нею, торкнувся він цілунком куточка манких вуст. – Ти весь тиждень працювала, як навіжена.

– Хто б казав?! – хмикнула Віорін.

– Я все-таки…, – осікся Даларн, помітивши в якому скепсисі заломилась брова дружини, очікуючи продовження фрази, й швидко замінив слова: – трохи більш витривкий.

– Ну-ну! – хитро примружившись, побарабанила вона своїми граційними пальчиками по його плечу. – А більш витривким відпочинок не потрібен? Сьогодні, між іншим, вихідний!

– То вогняною саламандрою ти мені про це нагадати хотіла? – обхопивши дружину за стегна, перевернув її на себе Даларн.

– Це була всього лиш ілюзія! – розтягнувшись на ньому, Віорін потяглась до його долонь, сплітаючи їхні пальці разом. – А не будеш відпочивати, то наступного разу в тебе на столі станцюють одразу кілька таких красунь, й далеко не ілюзорних. Не гарантую, що після цього там залишиться щось паперове.

– Там – важливі записи, – штурхнув він її голову щокою.

– Сама знищу – сама й відновлю, коли вирішу за потрібне, – нахабно видала дівчина. – Раз не хочеш відпочивати по-доброму.

– Ну, все! – рикнувши, Даларн стрімким рухом перевернув її, підминаючи під себе. – Покарання тебе таки наздогнало! – його руки спритно ковзнули під її сорочку, й він пробігся розпашілими пальцями по ребрах дружини, змушуючи її реготати й звиватись під ним.

– Так не чесно! – марно борсалась вона хихочучи, лиш ще більше розпалюючи чоловіка цим.

– Про яку чесність йде мова, коли дехто збирався підступно залоскотати мене якимось павуком! – обдав спекотним подихом він шкіру під її вухом. – Завваж: не ти, а якесь артефакторне непорозуміння!

– Ти хоч… не згодував його… мухоловці? – переривчасто дихаючи, стягувала з нього сорочку Віорін.

– Я ним двері прочинив, – прикусив зубами мочку її вуха Даларн.

– Швидко ти навчився… переналаштовувати, – аж вигнулась під ним дружина, коли його пальці ковзнули нижче попереку.

– Я теж люблю вивчати нове, – прокладав він доріжку з поцілунків, наче наново вивчаючи всі вигини цієї зваби. – А ще більше люблю повторювати вивчене, – він поступово ковзав губами нижче й нижче, вириваючи з вуст Віорін все більш пристрасні схлипи.

За мить їм обом вже було неважливо наскільки це вивчене було насправді вивченим, оскільки його повторювання було абсолютно не нудним й до темряви приємним!