Містер підсмажений хвостик

- Ну ти уявляєш, мене якась п’яна малявка до пекла відіслала! Хай би її саму нечистий поплутав! – гарчав дракон у людській подобі, поки жіночка середніх років дбайливо обробляла його рани.

- Тихше-тихше, усяке трапляється.

- Та ні, я цій адептці влаштую пришвидшений курс навчання. А то ич яка, інферною хизується! Не доросла ще…

- Та може вона не з місцевих…

- Камірро, я тебе прошу: ну хто буде пхатися кілометрів зо двадцять полями й лісами, як не адепти моєї академії? – чоловік рвучко підвівся з канапи й попрямував до столу. – Видам наказ, а ти, щоб зібрала мені всіх адепток, починаючи з сьомого курсу. Хоча ні… Краще з шостого: часом Леройсівці вирізняються нездоровою жагою до знань, бр-ррр, – дракона аж пересмикнуло.

- І що ти з ними робитимеш? Не зізнаються ж… Побояться.

- А «Verità» мені нащо?

- Ніііі! – пронизливо запищала куля правди. – Навіть не здумай, ти запальний дурню! Я не хочу дивитися їхні вологі марева про тебе, а повір, нічого, окрім них, у світлих голівоньках твоїх адепток після зустрічі з тобою я не знайду.

- Нічого-нічого, прогортаєш, збоченцю, сотні еротичних картинок, і якщо не винуватця, то принаймні зачіпки ти знайдеш.

- Звідки така впевненість, Леройсе? – парирувала чарівна куля.

- Гулянки зараз у них. Хтось точно бачив, як якась адептка з пляшкою вогняного вина навперейми чалапала до лісу.

- Шукатиму, – буркнула куля.

- Будь таким ласкавим, постарайся.