Вирішальний день

Продзвенів дзвінок, оголошуючи перерву, діти посипались з класів. Малюки грались на майданчику, а старші діти пішли до їдальні. Анабель весело перемовляючись з подругою, взяла свій обід і сіла за столик поруч з Мишком. 
-Привіт. Я чув що у тебе завтра день народження?-запитав він.
-Так. Приходь я буду рада тебе бачити,-посміхнулась дівчина у відповідь і повернулась до розмови з подругою.
-Тільки уяви. Вона сказала мені що я не уважна і поставила 2. Це ж не справедливо,-розсердилася Клер. 
-Я згодна. Але нічого не можу вдіяти. 
    До їдальні зайшли вчителі й Клер гордо підвелась, рушивши на вихід. Анабель кинулась за нею, примовляючи що їжа все одно не смачна. 
-Ти помітила як на тебе дивиться Мишко?-хитро усміхнулась подруга.
-Ну і що?-запитала дівчина.
-Та він же закоханий у тебе ще з 8 класу. 
-Припини. Давай краще поговорим про ЗНО. 
-Будь ласка не треба. У мене вже головна біль від усіх цих завдань. Розкажи краще що ти одягнеш на свій день народження?!
-Щось просте і симпатичне,-пирхнула Анабель.
-Ой та годі. Це ж твій день. Ти маєш виглядати як принцеса,-зауважила Клер
-Яка з мене принцеса?!-розсміялась дівчина,-Краще взагалі не робити вечірки. 
-Що ти таке говориш. Ми вже все майже організували. І відмовки більше не приймаються. 
-Гаразд,-привітно посміхнулась дівчина.
***
    Ранок обіцяв бути теплим. Через прочинене вікно у кімнату долинали співи маленьких ранніх пташок, віддаленні гарчання автомобілів і гомін людей. Яскраве світло пробивалось через легку фіранку. До кімнати прокрадаючись зайшла молода жінка. Біляве волосся, худенька фігура. Одягнена в яскраву помаранчеву сукню і блакитні окуляри. Помахом руки вона запросила до кімнати чорнявого чоловіка. У нього були широкі плечі і невимовно красиві зелені очі. Він ласкаво усміхнувся, нервово посмикуючи свою блакитну сорочку. Слідом забіг маленький хлопчик років 6. Біляве волосся, біла шкіра, веселі карі оченята. Малюк ще й досі був одягнений  у свою смугасту піжаму моряка. Він весело стрибнув на ліжко своєї сестри й сміючись лагідно сказав:
-Прокидайся Анабель.
    Мама запалила свічки на маленькому тортику. А тато дістав повітряні кульки. Анабель жартома розплющила одне око і сміючись сіла на ліжку. 
-З днем народження, доня!-проспівала мама. 
-Вітаю, вітаю, моя люба сестричка.
-Дякую.
-Швидше задувай свічки,-наказав брат.
-Давай разом.
    Братик засміявся і вони разом задмухали свічки. 
-А яке ти бажання загадала?-хитро запитав тато.
-Розповідати неможна,- відказала Анабель. 
-Ходімо. На тебе вже чикає подарунок,-спокійно мовила мама
    Дівчина глянула на братика, який нетерпляче побіг уперед і пішла у слід. У великій кімнаті на м’якому дивані лежала неймовірно красива блакитна сукня. У неї були короткі рукава і біла сіточка у низу сукні та на вирізі. А біля цього подарунка лежали фарби. Анабель любила малювати картини природи та різних фантастичних створінь і вже давно просила ці фарби у батьків. Вона обійняла маму і поцілувала у щічку тата. Брат підійшов і вручив їй малюнок, який намалював власноруч.
-У тебе вже краще виходить. Малюнок чудовий. Я буду його берегти. Дякую,-вона підняла братика і покрутилась навколо себе.
    Цілий день Анабель допомагала мамі на кухні. День був теплий. Дівчина вийшла на вулицю щоб викинути сміття, а коли повернулася то почула напружену розмову батьків.
-Я знаю. Але вона нас не пробачить,-сказала мама.
-Нам треба їй це вручити і все розповісти,-вперто повторював тато.
-Давай хоча б не сьогодні.
-Вона хотіла щоб ми віддали це коли їй виповниться 18.
-Добре я поговорю з нею у вечері,-здалась мама.
-Про що поговориш?-не витримала Анабель і вийшла зі сховку.
-Не хвилюйся доню іди відпочивати,-лагідно промовив тато й дівчина не сперечаючись пішла до кімнати. 
    У вечері почали приходити друзі. Анабель сиділа у своїй кімнаті розглядаючи сукню. Дівчина підійшла до столу, взяла гребінець. Вона намагалася зібрати сплутане волосся. Мама тихенько зайшла до неї. 
-Ти красуня,-захоплено мовила вона. 
-Дякую. Гості уже зібрались?-запитала нетерпляче Анабель.
-Так. Усі чекають тебе,-мама виглядала стурбовано
-Мамо, з тобою все добре?
-Ми маємо поговорити,-за спиною жінка щось ховала.
-Гаразд. Що у тебе там?-терпляче мовила Анабель і сіла на ліжко.
    Мама вмостилася поруч, витягаючи за спини скриньку.
-Що це?-запитала дівчина.
-Це подарунок від твоєї мами. Від твоєї рідної мами.
    Анабель встала з ліжка і глянула на маму. Вона була шокована.
-Ти моя мама,-стверджувала дівчина.
-Ми знайшли тебе вранці біля наших дверей. Ти була маленька, беззахисна тай ще трусилася від холоду. Ми зігріли тебе, а потім знайшли у твоїй корзині цю записку,-мама віддала папір Анабель.
    Дівчина почала читати у голос:
«Подбайте про мою дочку. Її звати Анабель. Подаруйте цю скриньку їй на 18-річчя.»
    Дівчина дивилася на лист, як на невдалий жарт. Крізь сльози вона спитала:
-Чому ти не сказала мені про це раніше?
-Боялась, що ти розсердися і підеш від нас.
-Ти назавжди залишися моєю мамою.
    Анабель обійняла жінку, та віддала скриньку.
-Я залишу тебе. 
     Мама пішла з кімнати з усмішкою на обличчі. Анабель поглянула на чималеньку скриньку у своїх руках. На вигляд вона була звичайна. Зроблена квапливо з дерева. Дівчина спробувала її відкрити але нічого не вдалось. Ламати річ не хотілося, тому Анабель облишила цю марну справу і пішла на свято. 
    Друзі зустріли дівчину з вітаннями і посмішками. Заграла весела мелодія, всі пустилися у танець. Анабель розшукувала серед людей Клер, але так і не знайшла. Вона сіла на диван поруч з Діаною та Розою.
-Привіт. Як настрій?-запитала Діана.
-Добре,-відповіла Анабель,-Ви не бачили Клер.
-Ні,-обізвалася Роза,-Здається її не відпустили.
-Чому?
-Через конфлікт з вчителькою,-повідомила Діана,-Вона подзвонила її батькам і повідомила про ту ситуацію.
-Але це ж не справедливо. 
    Анабель пішла до кімнати захопивши з собою телефон. Дівчина останній раз глянула на скриньку, яка самотньо стояла на столі й набрала номер подруги.
-Ало…
-Привіт. Це Анабель.
-Чому ти не на святі?-запитала подруга.
-Те саме я хотіла спитати у тебе.
-Мене не відпустили. Подзвонила вчителька і сказала що я погано вчусь.
-Ого. Так не чесно. Ти добре навчаєшся! Саме ти організувала це свято, тому маєш бути присутня на ньому.
-Нічого,-засмучено мовила Клер,-Наступного року. У тебе стурбований голос. Що сталося?
    Анабель розповіла всю історію. Потім прочитала лист і ще раз спробувала відчинити скриньку. 
-Послухай, а що як скриньку можна відкрити тим загадковим ключем який у тебе з дитинства,-запропонувала Клер.
-Можна спробувати.
    Анабель дістала з потаємної шухлядки у своєму столі маленький старий ключик. Вона глянула на отвір у скриньці. Він був схожий.
-Ключ підійшов,-здивовано повідомила Анабель.
    Маленький механізм в середині клацнув і скринька прочинилася. 
-Тут яйце,-повідомила дівчина,-Доволі велике, фіолетове у зелену крапочку.
-Мені потрібно йти. Давай завтра зранку я до тебе зайду.
-Добре буду чикати.
***
    Вранці Клер як і обіцяла прийшла подивитися на дивну знахідку.
-Величеньке яєчко. Може це крокодиляче?
-Навряд чи,-відповіла Анабель,-Я думаю це чийсь не вдалий жарт або ж якась іграшка.
-Може твоя справжня мама працювала на страсній фермі,-спробувала пожартувати Клер.
-Ага. А як же.
-Добре, тоді давай розіб’ємо його і поглянемо що всередині,-запропонувала подруга.
-Гаразд,-завагалася дівчина. Анабель випадково розбила стакан з водою. Уламки скла розлетілися по всій підлозі, а вода розлилася по всій поверхні столу.
-Поганий знак,-зауважила Клер,-Ой дивись воно рухається.
    Яйце яке лежало в маленькій калюжі води почало вилуплюватись. За хвилин дві перед ними постав маленький лускати, фіолетовий дракон, з зеленими та пухнастими крилами, маленькими кумедними колючками на спині та довгому хвості. Він стояв непорушно. Спочатку здавалося що це іграшка, а потім дівчата помітили пустотливі вогники в очах створіння. Малюк зістрибнув на підлогу і гордовито пройшов вперед. Анабель трохи сахнулася коли істота лагідно торкнулася своїм холодним носиком ноги дівчини.
-Він справді живий?-перепитала Клер не вірячи власним очам,-І як ти його назвеш?
-Ти думаєш я його залишу у себе?! Я не знаю що це. Можливо воно небезпечне.
    Анабель ще раз добре роздивилася скриньку, тоді зітхнула і гепнулась на ліжко. Дракончик ліг біля ніг своєї господині. 
-Жодної інструкції.
-Він що тобі холодильник?-ображено бовкнула подруга,- Він жива істота. У школу ти сьогодні не підеш. Я щось придумаю, а сама лишися і наглянеш за нашим гостем. Можливо він не такий поганий.
-Ну добре. Самого я його точну тут не покину. Не вистачало того щоб батьки його побачили.
-От і домовились.
    Спочатку Анабель намагалась триматися подалі від тваринки, але він ходив за дівчиною повсюди. Дракон пильно стежив за кожним рухом своєї господині. Коли Анабель прийшла на кухню і взяла ніж аби нарізати хліб, малюк загарчав. Звук не був для дівчини страшним, він здавався їй милим, але вона все таки відклала зброю. Заглянувши у холодильник вона дістала трішки м’яса і поклала перед твариною. Він жадібно став поїдати його. Від цього Анабель стало моторошно. Вона думала що буде коли він підросте. Дівчина вмостилася на диван з книжкою про різновиди драконів, яку її брат часто передивлявся, оскільки читати він не міг. Дівчина переглянула кожну сторінку, уважно розглядала ілюстрації, читала інформацію і переглянула весь інтернет, але так і не знайшла схожого дракона. Тварина мирно заснула біля дивану. Анабель тихо прошмигнула в свою кімнату й розлючено кинула скриньки на підлогу. Вона впала на своє ліжко збентежена та розгублена. Останні події завдали важкого удару. Дівчина ще раз кинула погляд на скриньку, яка валялась на підлозі і помітила що у ній є друге дно. Вона схопила річ і жадібно роздирала підкладку. В середині лежав лист і три скляночки з рідиною різного кольору. На фіолетовій був надпис «розбий», на помаранчевій-«випий», на зеленій надпис «розлий». Анабель розгорнула листа й стала читати:
«Моя дорога дівчинка. Моя Анабель. Якщо ти читаєш цей лист це означає що тобі уже 18. Ти стала зовсім дорослою, сильною і гарною принцесою. Я пишаюся тобою і люблю тебе. Мене уже немає 18 років. Я померла. Але хочу щоб ти знала, що цей світ чужий для тебе. Твоє життя наповнене магією. Є багато речей які важко зрозуміти і в які ще важче повірити. Запитай у свого брата, він поясне тобі про силу яка є в тобі. Допоможе керувати нею. Коли будете готові повернутися в свій світ, розлий на підлогу зелену рідину. Повертайтесь швидше і займіть свій трон. Королівство потребує мудрих правителів. Я люблю вас.»
Анабель була спантеличена. Невже її брат про все це знав. Чи можливо у неї є ще хтось. Вона оглянула ще раз скриньку і знайшла підвіску з червоним рубіном. Дівчина написала СМС подрузі, через кілька хвилин вона прослизнула у кімнату. Слідом за нею зайшла істотка. Дракон ніжно вмостився біля ніг Анабель і уважно дивився за тим як господиня передала лист подрузі. Клер уважно прочитала, глянула на подругу. 
-Я шокована. Тобі негайно треба вирушати в свій світ.
-Для чого? Мій світ тут. Я не збираюсь вірити в цю маячню.
-А якщо це правда?-наполягала Клер.
-Я не знаю. Здається що я сплю. Чому це все відбувається зі мною? 
-Давай хоча б спробуємо.
-Добре. Спочатку мені потрібно поговорити з мамою. Я обіцяю тобі що спробую, але на літніх канікулах. До них залишився один місяць. Я не хочу кидати школу. Мені потрібно завершити її,-з відчаєм глянула Анабель.
-Якщо ти так кажеш це означає що віриш в те що все вийде. А що будеш робити з драконом?
-Поки що нехай залишається,-змучено відповіла подруга.
-Тоді…Йому потрібно вигадати ім’я.
-Ім’я?
-Так ім’я. Тепер це твій домашній улюбленець. Ти ж маєш якось звертатися до нього,-обурилась Клер.
-Хай буде Нещастячко.
    Тварина пирхнула, показуючи своє невдоволення.
-Не подобається?-запитала Анабель,-Тоді будеш світлячок. Хоча…це безглуздя. А як тобі ім’я Колючка?
    Істотка підвела голову й зацікавлено глянула.
-Отже вирішили,-посміхнулась Клер.
    Двері прочинилися. Мама повернулася з роботи.
-Тобі треба з нею поговорити,-сказала подруга і віддала знайдений лист.
-Так. Маєш рацію.
-Я уже піду. Я ще подзвоню.
    У мами був доволі веселий і піднесений настрій. Вона поралась на кухні. Анабель сховала Колючку за спину й тихо мовила.
-Привіт.
-Привіт. Зраз я швиденько приготую вечерю,-радісно проговорила мама,-Ти бліда трохи. Захворіла?
-Нам потрібно поговорити. Пам’ятаєш ти дала мені скриньку від моєї справжньої мами,-обережно мовила Анабель,- Так ось, я відкрила її.
-Це чудово. І що було в середині?
Дівчина витягнула Колючку і мама скрикнула. Спочатку жінка розглядала його як іграшку, а потім зрозуміла що він справжній. Деякий час вони звикали до нового гостя. Тато був трішки наляканий і розлючений, а потім полюбив істотку. Лист Анабель показала батькам. Мама засмутилась, їй важко сприйняти те що її дівчинка з іншого світу. Вони важко вірили у все це. Але все ж таки батьки розуміли що не зможуть втримати той нестримний вогонь до пригод. Вони відпустили свою дівчинку. Отже в перший же день літа мала відбутися цікава подорож.
Продзвенів дзвінок, оголошуючи перерву, діти посипались з класів. Малюки грались на майданчику, а старші діти пішли до їдальні. Анабель весело перемовляючись з подругою, взяла свій обід і сіла за столик поруч з Мишком. 
-Привіт. Я чув що у тебе завтра день народження?-запитав він.
-Так. Приходь я буду рада тебе бачити,-посміхнулась дівчина у відповідь і повернулась до розмови з подругою.
-Тільки уяви. Вона сказала мені що я не уважна і поставила 2. Це ж не справедливо,-розсердилася Клер. 
-Я згодна. Але нічого не можу вдіяти.