Кінець

    Сонце ховалося за лінію горизонту круглим м’ячем. Лея вийшла на велику рівнину, відчуваючи як до них наближається армія короля Моріса та короля Джека, серця яких наповнилися люттю. Дівчина випросталась та високо задерла голову. Вона довго прокручувала у своїй голові різні варіанти зустрічі з королями і підбирала потрібні слова. Та враз з’явилася армія у білих обладунках, яка прямувала просто до Леї. Їхні тварини вищирились, з їхнього рота летіла піна і стояв жахливий шум. Спереду крокував король Моріс та королева Анабель, неподалік з готовністю ішов Джек. Лея вловила краєм ока незнайомку, чиї очі палали вогнем війни. Коли армія наблизилася, Вернон нервово стиснув у руці меча. Лея повільним кроком вийшла на зустріч королям, які уже відділилися від натовпу.

-Зрадниця.-прошипів Джек.

-Ви ж знаєте що це неправда. Я Вас не зраджувала.

-Ти звільнила Вернона.-у вуха різонув грубий голос Моріса.

-Не треба говорити того, що я і так знаю.-дівчина підійшла впритул до правителів. Тоді вона мовила голосніше, щоб усі присутні почули про що йтиме мова,-Я Лея—онучка повелителя смерті і дочка його сина. І за свою сім’ю я буду стояти твердо, до самої моєї смерті.

    Очі Моріса округлилися. Дівчина вловила збентеження на обличчі Джека, проте не звернула уваги. Натомість продовжила далі:

-Ця війна почалася дуже давно. Я була народжена покласти цьому край.

-Майк, невже ти будеш битися на стороні Повелителя смерті? Він бажав мені та моїй донці смерті.-втрутилася Анабель.

    Дракон який стояв позаду, розвернув крила та заревів. Лея незмигно дивилася на велике створіння.

-Я б’юся не за нього, а за неї.

-Якими чарами ця відьма причарувала тебе?-люто звереснув Джек,-Ти що сліпий?

-Ні.-залунав голос з натовпу,-Це ти батько багато чого не бачиш.

-Ти про що це говориш?

-Глянь на неї пильніше.-Рональд змахнув рукою на Лею,-невже нічого не розумієш досі.

-Що ти маєш на увазі?-Джек ще більше почав дратуватися.

-Мені не хочеться цього робити, але я піду проти свого батька та тітки, щоб захистити свою давно загублену сестричку.

-Твоя сестра це я.-звереснула незнайомка.

-Помиляєшся.-брат став поруч з Леєю і серце дівчини знову стало спокійним.

-В бій,-закричав Моріс в розпачі й воїни кинулися оголяючи свою зброю.

    Вмить галявиною літали стріли, валялись обладунки, гриміла зброя та миготіли відблиски магії. Лея зійшлася у двобої з Морісом. Вона намагалася обережно відбивати усі удари. Король також вправно наступав на суперницю так, що іноді їй доводилося відступати на кілька кроків. Дівчина помітила як Майк схрестив меча з Анабель. Його очі світилися соромом та безвихідною ситуацією. Жінка здавалося теж хотіла припинити все що зараз відбувалося, але продовжувала завдавати точні удари. Рональд скрегочучи зубами звалив якогось воїна. Джек уже люто бився з Верноном. Батько з сином не змогли навіть глянути одне на одного. Їм заважало їхнє «я».  

    Лея штовхнула Моріса і той заточився. Тепер уже вона наступала, завдаючи йому невпевнених легких ударів.

-Це все на що ти здатна?-пихато мовив чоловік.

-Хочеш побачити усе.

    Дівчина підняла правицю. Пожовкла трава почала підійматися все вище й вище, поки повністю не закрила Моріса. Ошелешений король скоса зиркав на дівчину, яка відсапувалась.

-Забула сказати.-почала вона:-що я не тільки онука повелителя смерті, але й рідна дочка королеви Анабель та короля Моріса.

    Лея знову підняла меча та кинулась у бій більш упевнено ніж було раніше. Та тепер чоловік стояв наче закам’яніли, намагаючись відбивати та ухилятися від хвилі ударів. Десь далеко пролунав оглушливий рявкіт дракона. Лея на мить оглянула рівнину, оцінюючи ситуацію. Її воїни билися обережно, так як і було сказано. Але втрати все одно чималі. Деякі безсило розпросталися на землі, а в декого погляд перетворився на скляний. Раптом Моріс отямився він кинув зброю до ніг дівчини. Вона відскочила, вхопившись за руків’я його меча. Тепер ворог без будь-якого захисту. Та щось пішло не так як Лея планувала. Чоловік втупився поглядом в її обличчя. Він пильно вивчав усі рухи, що дівчина робила, усі випади, її розмову. Моріс не міг промовити жодного слова. Сила Леї його остаточно переконала у тому що перед ним його справжня викрадена дочка.  Тепер вона доросла і стоїть біля нього наставивши гострі леза. Невже він справді був сліпим і весь цей час не міг розгледіти у ній свою рідну кров.

    Лея уже кілька хвилин незворушно нависала над своїм батьком який досі оглядав її з різних боків. Його змучені очі стискали серце дівчини все дужче. Вона не може завдати удару. Нарешті Лея наважилася опустити мечі. Дівчина простягнула зброю Морісу, але той тільки захитав головою. Враз він став навколішки голосно говорячи кожне слово. Його голос розлетівся простором і дехто навіть зупинявся намить дослуховуючись.

-Я був дурнем. Пробач якщо зможеш.

-Ти шукав мене увесь цей час?-запитала Лея намагаючись приглушити свій біль, що линув з середини.

-Звичайно. Жодного дня не минуло без пошуків. Я був готовий здатися, але Анабель вірила що ти знайдешся.-чоловік опустив голову,-Я наробив дурниць.