В бій

-Лея.-Повелитель смерті підскочив до дівчини міцно обіймаючи,-Я сильно хвилювався.

-Знаю.

-Батьку збирай армію.-мовив Вернон.

-Що трапилось? Я ж тебе тільки на кілька днів відпустив, щоб ти привів нашу доню.

-Королева Анабель і король Моріс хочуть твоєї смерті.-пояснила коротко Лея.

-Повернулася та про кого ти навіть уже забув.

    Повелитель смерті коротко обвів поглядом своїх рідних, спокійно мовивши.

-Тоді нам треба той хто поведе армію.

-Я це зроблю.-цих слів чоловік боявся найбільше.

-Ти не готова.-бурмотів дідусь.

-Це ти так думаєш. В мені весь цей час ховалося дві людини.

-Це ти про що?-Повелитель смерті зверхньо глянув на онуку.

-Одна з них це безстрашна, вправна, войовнича, справедлива-Лея.-дівчина зробила коротку паузу,-А інша добра, чуйна, любляча,  з великою силою, зникла принцеса--Ізабела. Я все знаю.

-Я не міг це ховати вічно.-визнав дідусь,-Тепер ти ненавидиш мене, принцесо?

-Я залишуся твоєю маленькою онучкою. Те що сталося уже ніяк не змінити. Зараз я не відчуваю любов до своїх справжніх батьків. Вони для мене чужі. Але я не хочу щоб ти жив помстою. Усе залиш в минулому.

-Отримати поразку?-очі чоловіка розгорілися вогнем.

-В боротьбі завжди є переможений. Зроби це заради мене.

    Кілька хвилин Повелитель смерті мовчав. Проте уже скоро закивав головою.

***

    Небо затягло чорними хмарами і здавалося ось ось пуститься дощ.  Вітер безжально розтріпав волосся, пронизуючи осіннім холодом. Перед Леєю стояла готова до бою армія відважних чаклунів. Їхні тварини—охоронці вірно сиділи чекаючи наказу виступати в бій. Кожен був готовий боронитися. Дівчина спочатку не вірила у те, що вдасться зібрати великих воїнів, які б захотіли боротися за Повелителя смерті. Проте як виявилось є чимало знайомих, друзів та просто звичайних воїнів, які одразу відгукнулися на пропозицію. Лея стояла перед ними і їй хотілося стерти усмішки з обличь тих хто наважився розсміятися, коли дідусь повідомив хто поведе їх на війну. Дівчина стояла на невеличкому схилі, заспокоювала своє серце. Зараз сотні очей звернуті на неї. Вона не може показати свій страх, свою слабкість. Це вперше вона веде відважних воїнів.

-Ти маєш щось сказати.-шепотів на вухо Вернон.

    Лея довго намагалася підібрати потрібні слова. Її погляд нещасно бігав між натовпом, а ж раптом спинився на знайомому обличчі. Хлопець виглядав серйозним і готовим до майбутнього бою. Він твердо стиснув меча в руці, а його кажан розправивши крила гордо сидів на плечі. Майк глянув на Лею спокійним поглядом і в голові з’явилося чимало питань. Нарешті вона мовила:

-Цю війну почала не я. Вона почалася задовго до мого народження. Мене виховали як справжнього воїна. Я Лея онука славнозвісного Повелителя смерті і я цю війну закінчу.

-Які будуть накази?-вигукнув хтось з натовпу.

-Якщо король Моріс дасть наказ «В бій» ми не будемо нікого вбивати. Свої сили використовуємо тільки для захисту. Перші напад не починаєм. Ми повинні довести що хочемо усе завершити миром.

-Який може бути мир на війні?-гукнула дівчина з сірою лисицею, тварина вищирилась.

-Мій дідусь зробив помилку дуже багато років назад. Ми повинні виправити все це. Тому будьте вкрай обережні зі зброєю та зі своєю силою.

    Спершу чаклуни переглядалися та перешіптувалися, не довіряючи жодному слову. На перід пройшов Повелитель смерті:

-Якщо хтось не вірить що моя онука готова повести вас у бій, то хто наважиться кинути їй виклик?

    Лея сподівалася хоч на крихту підтримки і зовсім не очікувала таких слів. Проте дідусь мав рацію. Якщо вона хоче завоювати довіру то повинна довести усім що гідна. Дівчина чекала поки хтось зголоситься кинути виклик. Її голова була високо піднята, але ніхто навіть слова не мовив. Усі відводили погляди, шепотіли, переводили увагу на своїх тварин. Тільки Майк загукав.

-Я наважуся кинути Вам виклик.-з цими словами він поклонився.

    Лея здригнулася, приготувавшись відмовитися, та було запізно, батько підштовхнув її. Чаклуни розступилися, уважно спостерігали за всім що зараз відбудиться. Майк постав перед дівчино витягнувши гострого меча.

-Я не буду з тобою битися.

-Будеш…-вперто повторював Майк,-ти говорила що ти відважна онучка Повелителя смерті. Доведи.

    Хлопець замахнувся, нанісши свій перший удар, але Лея вправно ухилилася. Наступної миті вона пішла в наступ. Вона завдавала різні удари, розраховуючи свою силу. Кілька разів лезо майже досягло цілі. Лея хотіла припинити ряд ударів та погляди, що звернуті тільки на них, змушували продовжувати. Дівчина випростала руку…

-Знову старі фокуси!?

    Майк ухилився від коріння яке тяглося за ним і цієї миті вистачило Леї щоб збити з ніг хлопця. Він підскочив, тягнучися за зброєю та дівчина була швидша. Вона уже стояла повністю озброєна і ворожа. Краєм ока Леє помітила задоволену усмішку свого батька.