Пролог

    Анабель схилилася над колискою у якій мирно спало дитя. Темноволоса дівчинка безтурботно сопіла. Через прочинено вікно долинали легкі лісні звуки, які наче оберігали чутливий сон. Зорі уже давно вишикувались на небі, чекаючи поки знову надійде господиня Сонце, яка прожене господаря Місяця. Анабель тихо наспівувала колискову, що засіла глибоко в її серці:

Спи, моє любе,

Сил набирайся…

Спи і до ранку

Не просинайся…

Сон твій спокійний

Я охороняю,

Бо щастя більшого

За тебе не маю…

Люлі-люлі, люлі-люлі..

    Раптом скрипнули двері, порушивши дорогоцінний спокій. В цілковитій темряві було важко щось розгледіти. Анабель запалила яскраву свічку, сподіваючись на її допомогу. Чоловіча тінь з рогами на маківці відбилася на стіні. Серце жінки тьохнуло. Спів колискової продовжився уже знайомим, холодним та моторошним голосом.

Я вже й не знаю

Снів тих чарівних,

Роки, як свічка,

Швидко згоріли…

В щасті ніколи

Мені вже не жити,

З щастя твого

Можу тільки радіти…

    Дитя заплакало. Анабель підхопила дочку на руки, не зводячи очей з непорушної тіні. Пролунали кроки, які з наближенням навіювали королеві спогади. На світло вийшов той самий Повелитель смерті. Його вогняний погляд прикипів до маленької Ізабели. Дівчинка наморщила носика й чхнула. На руках своєї матері вона почувалася спокійно, наче в захисті.

-Ти повернувся?-з тремтінням у голосі мовила Анабель.

-Думаєш, що мене можна позбутися, ув’язнивши в камені. Я прийшов за принцесою.

-Ти її не отримаєш.

    Повелитель смерті зробив крок вперед і його ноги одразу обплів міцний плющ, що виліз просто з підлоги. Анабель кинулася тікати. Коридор здавався їй далекою дорогою, яку освітлювали маленькі смолоскипи. Серце бажало вискочити з грудей. Ізабела розглядала все навколо з цікавістю й не боялася нічого. Анабель звернула вправо, наштовхнувшись на Моріса.

-Мила, що з тобою?

-Він хоче забрати наше дитя. Повелитель смерті у замку.-проторохтіла Анабель притискаючи дівчинку до своїх грудей.

-Сховай дочку.-наказав Моріс й витягнув меча,-Моя мила Ізабела, я захищу тебе.

    Король кинувся вперед. Він був готовий до усього. За своїх любих дівчат чоловік міг навіть життя відати. Моріс йшов коридором, оглядаючи кожну кімнату.

-Виходь і бийся, боягуз.

   Повелитель смерті постав за його спиною. Він зовсім не збирався ставати у бій.

-Давно не бачились, щасливий татусь,-підлогою розтелилась смужка вогню.

-Ти нічого не заподієш їм.

-Я й не збирався. Мені потрібна тільки Лея.

-Яка ще Лея, негідник?

-Відтепер твою дочку буде звати саме так.

    Королева вибігла на двір. Маленький Колючка сонно форкнув, коли жінка перетворила його на великого. Дракон запитально глядів на господиню.

-Він повернувся.

    На сходах постав Повелитель смерті. У руках він тримав меча Моріса. Серце жінки знову нестримно забилося в грудях. Дракон розпростав крила, затуляючи Анабель та її дочку. З пащі вирвались невеличкі хмарки полум’я. Королева розгубилася. Що їй робити далі без Моріса?

    На маленькому балконі постав старий Фредерік. Король схвильовано оцінював ситуацію, що розгорнулася перед ним.

-Анабель, швидко туди,-гукнув чоловік й витягнув зброю. Рукою він вказував на ліс.

    Більше королева не чекала. Вона кинулася бігти між дерев. Їхнє віття закривали шлях кривднику, ховаючи під собою маленьку Ізабелу. Дівчинка засміялася, намагаючись схопити жовте листя. Анабель впала на колінах перед колючим тереном. Вона простягнула свою руку і рослина сховала свої колючки. Королева обережно поклала в пелюшки дитини перстень, який мав форму сердечка. На прикрасі було 3 літери. А.+М.=І. Жінка подарувала дівчинці маленький, але довгий поцілунок в рум’яну щічку. Терен почав сплітатися в міцну стіну, що ховала принцесу. Його колючки були вороже налаштовані проти Повелителя смерті. Королева підвелася й кинулася тікати в протилежний бік. Вона наспівувала милу серцю пісню, заспокоюючи душу, яка розривалася:

Спи, моє любе,

Сил набирайся…

Спи і до ранку

Не просинайся…

Сон твій спокійний

Я охороняю,

Бо щастя більшого

За тебе не маю…

Люлі-люлі, люлі-люлі..

    Туга за дитиною розривала з середини. Що буде з Ізабелою коли Анабель помре? Жінка запинилася біля струмка. Бурхлива вода налітала на камінчики й з шумом цокотіла біля ніг.

-Гра скінчилася.-схопив за зап’ястя королеву Повелитель смерті,-Де дитина?