-Я знайшов його,-прокричав змучений Вернон,-Сюди швидше.
-Невже,-стара жінка поволі спустилася сходами.
Перед нею стояв величезний мокрий камінь у формі Повелителя смерті.
-Нарешті,-з запалом мовив хлопчина,-Дайте ніж.
Бабуся дістала гострий предмет з своєї кишені на фартушку. Вернон перейшов до справи. Він обережно розрізав свою долоню, навіть жодний м’яз обличчя його не ворухнувся. Наче Вернон не відчував болю. Потім хлопчина притиснув своє поранення до холодного каменю. За мить перед ними постав справжній Повелитель смерті. Спочатку чоловік трохи огледівся, а потім мовив:
-Я знав що ти не підведеш мене,-Повелитель смерті поплескав по плечу Вернона.
-Дякую. Я хочу помсти.
-Не турбуйся. Спочатку я трохи розімнусь.
-Батьку, у тебе є план?-запитав Вернон.
-Дуже скоро народиться дитя у нашої любої Анабель,-єхидно мовив чоловік,-Я б дуже хотів побачити як їхня дочка уб’є своїх рідних батьків.
-Що ти маєш на увазі?
-Доведеться тобі трохи побути батьком.
-Що?
-Ми викрадемо її і виростимо. Зробимо так щоб вона убила власних батьків. Затямив?
-Так,-похнюпився Вернон.
-А тепер я хочу чогось смачного.
-Уже біжу,-старенька одразу прошмигнула на кухню.
-Не турбуйся. Скоро весь світ підкорятиметься тільки нам.
-Потрібно тільки трошки почекати,-сказав Вернон.
-Вірно сину. Усе вірно.