Анабель опинилася в маленькій хатинці. Вернон покликав стареньку бабусю. Жіночка прийшла до гості й оглянула її з усіх сторін.
-Привіт, я Анабель,-представилась дівчина.
-Принцеса? Мене звати Глорія,-вклонилася бабуся.
-Це моя наречена,-повідомив Вернон.
-Ну що ти знову вигадав. Нестерпний хлопець. Ти хоч знаєш як я переживала за тебе? Міг хоч листа прислати.
-Я і справді його наречена,-сумно сказала Анабель.
-Як ти можеш одружуватись з тою хто вбив твого тата?-говорила жіночка незважаючи на гостю.
-Що?-обурилась принцеса.
-Я кохаю її.
-Я нікого не вбивала. Та хто ж ти такий?-запитала дівчина.
-Я син Повелителя смерті, а це весілля помста за смерть батька.
-Якщо я скажу що не вбивала його ти відпустиш мене?
-Ні. Я справді кохаю тебе,-вперто повідомив хлопчина.
-Що означає ти його не вбивала?-напосідала стара.
-Ми закували його в камінь та викинули в океан.
-Мій батько живий?
-Так,-співчутливо глянула Анабель.
-Міс Глорія покажіть моїй дружині її кімнату,-з полегшенням наказав Вернон. Проте хлопець був невблаганний,-Весілля відбудиться завтра на світанку.
-Як скажете,-бабуся рушила коридорами запрошуючи з собою принцесу.