Потрібен час

    Вранці одна з покоївок розбудила Ольгу. Заспана дівчина не розуміла про що вона торочить, але без зайвих запитань почала збиратися. Одягнувшись, майбутня королева спустилася сходами у низ до парадної зали. Ольга увійшла всередину й отетеріла. Уся кімната була забита різними речами. Від такого розмаїття запаморочилось в голові. Сторожа прочинила двері й у залу пройшов поважним кроком король Фредерік.

-Доброго ранку. Ну що, люба, обирай.

-Це все Ви сюди принесли?-спантеличено розглядала усілякі дрібниці Ольга.

-Так. Хоч щось з цього Ви маєте не знати.

    Дівчина рушила залою. Вона безпощадно розповідала про все Фредеріку. Самовпевнене обличчя враз згасло. Тепер король виглядав не вдоволено.

-Не забувайте що у Вас залишилось тільки 2 дні.

-Це все ж таки краще ніж нічого,-наполягала королева.

-Гаразд. Дивіться тільки щоб запізно небуло.

-Ви погрожуєте мені?

-Ні просто порада,-усміхнувся Фредерік.

-Дякую, але Ваші поради мені не потрібні.

-Все одно ти станеш моєю.

    З цими словами король буквально вибіг з приміщення. Ольга чула як карета від’їжджає. Дівчина стояла і дивилася на всі ці речі. Прийшла служниця. Старенька жінка тримала в руках розкішний букет троянд.

-Це Вам передав король Фредерік.

-А сам злякався вручити? Боягуз.

-Букет не поганий,-натякнула жіночка.

-Залиш собі.

-Але ж…

-Тоді викинь,-розсердилася Ольга.

   Старенька мовчки вийшла. Хоч би у неї вийшло виграти трохи часу для Джека.