Анабель прокинулась від теплого дихання Мрійника. Вовк ліг поруч з дівчиною згорнувшись клубочком. Принцеса відчула полегшення. Якщо тваринка зараз тут із нею, отже Моріс має бути в будинку. Ще дуже рано і всі солодко сплять. Дівчина вирішила все ж таки поглянути, щоб переконатися що з ним все гаразд. Принцеса пройшла на кухню, коли відчула там метушню. Хлопець шукав скоріш за все горнятко. Анабель не витримала:
-На верхній полиці.
-Доброго ранку, принцесо,-Моріс стояв спиною до дівчини тому, що знав як вона зараз хвилюється. Йому не хотілося підкидати дров у вогонь.
-Для чого так офіційно?-засмутилася Анабель.
-Тому, що я для Вас абсолютно чужа людина.
-Це через сварку?-настояла на своєму Анабель,-Через те що я сказала? Я хочу попросити вибачення.
-Добре,-Моріс стояв непорушно,-Але у мене є дві умови.
-Я виконаю усі,-пообіцяла принцеса.
-Розкажи чому ти такою стала холодною?
-Ти хочеш це почути?-руки дівчини затремтіли.
-Так.
-Постав себе на моє місце. Уяви як було мені. У мене був день народження і тут приходить мама, яка говорить що я чужа. Потім дізнаюся що рідних батьків немає серед живих. Люди говорять борись за наше королівство, хоч воно не моє. Я ніколи не жила там. І маленькій дівчинці довелося швидко подорослішати. Хоч у мріях було зовсім інше. Я хотіла закінчити університет, стати успішним журналістом та знайти своє кохання. Хотіла нормально життя. А натомість? Я пішла війною. Ти не уявляєш як мені було в той момент лячно, але ні, не за себе. За людей які ішли зі мною на війну. Вони вірили що я захищатиму їх, бо я їхня королева. В той момент я мусила зробити все як слід, але я боролася за чужий для мене світ.
-Але ж не пошкодувала?-сумно мовив Моріс.
-А я не знаю…
-Як це?-здивувався хлопець.
-У мене різні думки з приводу цього. Я хотіла жити вільно. Робити все що заманеться, а мене ув’язнили у золотій клітці. Якби я не прийшла у ваш вимір, то жила б зараз щасливо тут. Проте я знайшла брата. Сподівалася що він зрозуміє мене. Хотіла показати йому свій світ, той що у мене всередині. Намагалася буди відкритою, щирою. Я хотіла бути хорошою сестрою. Джек весь час кричав на мене і я зрозуміла що потрібно змінитися. Спершу це були маленькі зміни. Ти помітив, мабуть, що я почала носити довгі закриті, сукні. Брат нічого не сказав мені, ніби не помітив цього. Далі він нагримав на мене що я схожа на мале нерозумне дівчисько. Наслідок цього прочитала багато книг. Наполегливо навчалась. Але саме образливе було те, що він одного разу сказав мені що я поводжусь як селянка, а не як його сестра.
-Мені шкода,-Моріс намагався триматися з останніх сил. Він не бачив дівчини, але відчував що зараз вона плаче. За стільки років Моріс нарешті помітив хоч якусь емоцію на її обличчі.
-Я думала що йому потрібна Анабель, а насправді йому потрібна сестра його рівня. Я змінилася. Усі свої емоції сховала за маскою. Ця золота клітка давила весь цей час,-голос затремтів. Тепер чітко було чути як принцеса схлипувала,-Розумієш. Я витратила ці роки не для себе, а для нього. Я все робила щоб Джек сказав що любить мене як сестру. Що йому потрібна я. Натомість він повідомив про моє весілля. Я так на нього розлютилася. Почала поводитись жахливо. Мені було вже все одно.
-Як же я помилявся,-картав себе Моріс.
-Коли ти прийшов просити моєї руки, я відчула що тепер самотня. Хоч ми не спілкувалися з тобою багато, але в тобі я відчувала підтримку. А коли ти прийняв сторону мого брата я стала самотньою,-тепер дівчина перейшла на істеричний крик. Сльози стікали по щокам і вона не в силі була їх стримати. Раптом Анабель осіла на підлогу,-Я не хотіла щоб так трапилося. Моєю мрією було життя без границь. Та тепер це немає ніякого значення.
Слова дівчини були не чіткі. Вона була не в змозі щось сказати. На шум збіглася сім’я. Моріс повернувся й зрозумів що принцеса стоїть перед ним на колінах. Його серце розривалося. Так було не правильно. Всі ці роки він думав що брат захищає Анабель, а насправді був засліплений.
-Тож перед усіма я прошу вибачення. Якщо я когось скривдила пробачте.
Усі стояли мовчки не розуміючи що сталося. Вони тільки що прокинулись тому сонно потирали свої обличчя Моріс ще ніколи не бачив Анабель у такому стані. Їй було боляче розповідати усе це, але хлопець відчував що тепер їй полегшає.
-Ти що здуріла!?-нагримав принц,-Це я повинен вибачатися перед тобою.
Хлопець одним різким рухом підняв дівчину з підлоги. Одна його рука опинилася на талії, а інша й досі тримала принцесу за руку. Дівчина напружилась. Її істерика вмить припинилася.
-Послухай мене уважно. Ніколи не вибачайся, якщо ти не винна ні в чому.
-Що з тобою сталося?-ледь вимовила Анабель.
-Дрібниці.
-Та у тебе розбита губа, синяк під оком та ще й серйозне поранення на передпліччі.
-Ти не слухаєш мене.
Дівчина випручалась з міцних рук Моріса й одразу побігла по аптечку. Тим часом мама заспокоїла всіх й відправила по кімнатам. Ще було дуже рано. Сонце тільки прокидалося. Анабель здивувалася, але жінка не стала допомагати лікувати принца вона просто взяла й пішла спати далі. Можливо вирішила що їм є про що поговорити!?