Не та Анабель

    Вранці Джек прокинувся від жахливого смороду. До кімнати зайшов Стів. Він швидко жував бутерброда, а в руках тримав пательню з чимось підгорілим.

-Офь,-з набитим ротом мовив хлопець. Фніданок. Плокидайся.

-Дякую,-обережно мовив король. Хлопець глянув на яєчню яка трохи підгоріла. Ось звідки такий неприємний запах.

-Я пофпіфаю. Запіфнююсь,-Стів нарешті ковтнув останній шматок,-І пам’ятай заходити чи виходити через вікно. Але ти тут не сумуй прогуляйся. У нас в місті є багато чого цікавого.

-Гаразд. До зустрічі,-попрощався принц.

    Стів помахав на прощання і зник у коридорі. Джек підійшов ближче до кулінарного витвору друга. Апетит одразу пропав, але й голодним не можна розгулювати. Доведеться з’їсти. Схоже Стів і справді поспішав. Яєчня виявилась не тільки трохи підгорівшою, але ще й пересоленою. Хтось тут закохався. Від таких думок Джек мимоволі посміхнувся. Може все ж таки дослухатись поради хлопця і піти прогулятися, чи залишитись в безпечній кімнаті? Проте якщо сюди загляне та сама тітка Нора, тоді король буде змушений жити на вулиці. Чому ж усі так бояться її? Невже ця жінка справді може вигнати? Ні. Краще Джек не стане ризикувати й піде прогулюватись містом. Головне не заблукати. Хлопець обережно вистрибнув в вікно. Якась дівчина з сусідньої кімнати помітила його.

-Що новенький?-крикнула у слід крізь відкрити віконце блондинка.

    Джек не звернув на неї уваги й пішов вулицею. В новому одязі він почувався не комфортно. Люди сновигали туди сюди, наче не помічали його. На душі шкребли кішки. Хоч би Анабель знайшлась. Король сильно переживав за сестру та ще більше думав про дружину. Як вона зараз справляється з усіма справами? Він ще й зник раптово нікого не попередивши. Хоч би вона не хвилювалася. Король дійшов до перехрестя. Людей було дуже багато, але він все таки зумів помітити одну молоду дівчину. Серце його неймовірно калатало. Це дійсність чи ілюзія? Коли панянка повернулася обличчям все стало на свої місця. Джек закричав:

-Анабель.

    Дівчина помітила його та не збиралася йти на дружню бесіду. Вона швидко побігла між людьми й невдовзі злилася з натовпом. Джек помчав за нею, але як би він старанно не шукав, її ніде не було. Може вона живе десь тут неподалік!? На цій думці він і зупинився. Більше небуло жодних ідей. Не могла ж принцеса крізь землю провалитися. Що ж тепер йому робити? Це маленьке дівчисько навіть не розуміє що через неї може початися війна. Але у них іще в запасі цілих 4 дні. Король сподівався що Стів зможе все ж таки допомогти знайти її. Джек картав себе за те що погукав дівчину. Вона мабуть злякалася й саме через це почала тікати. Ну, звісно Джек вважав себе страшком у цьому одязі, але не настільки. Король намагався налаштуватися на позитивні думки.

    День хилився до вечора і Джек уже стояв біля того самого вікна. Раптом він знов почув голос білявки:

-Ти що глухий? Чи німий?-розсміялася дівчина.

-А ви здається наполеглива,-стримано мовив хлопець.

-Ти ба мавпенятко уміє все ж таки розмовляти.

-А ось Ви мені схожі на папугу,-розлютився король,-Теж весь час дивитесь у вікно для того щоб нових пліток назбирати.

    Ображена дівчина зачинила віконечко, демонстративно грюкнувши. Та заслонила його напівпрозорими шторками. Джек проліз у кімнату. На нього уже чекав сповнений сили Стів.

-Ти з ким там розмовляв?-поцікавився друг.

-З якоюсь нахабною білявкою.

-О ні. Вона тебе помітила. Тепер точно розповість усе тітці Норі.

-Вибач,-байдуже вимовив король.

-Та ні. Це моя провина. Я забувся тебе попередити. Це нічого. Чекай мене на вулиці. Я все владнаю.

    Джек не став сперечатися й за мить стояв біля входу в гуртожиток. Незабаром вийшов Стів. Хлопець повідомив що усе владнав з тією білявкою. Вони рушили вздовж вулицею. Король не наважувався запитати куди вони прямують, але натомість уважно слухав як пройшов день Стіва. З його розповіді він дізнався багато нових для нього речей. Наприклад ноутбук, телефон, навушники. У його вимірі такими речами не користуються. На мить королю здалося що саме ось такі прилади роблять людей сумними та буденними. Тепер Джек радів з того що у його світі немає такого. Деякі люди й досі бояться що Повелитель смерті повернеться. А тут уявіть собі ще якісь не зрозумілі автомобілі з’являться.  

    Стів звернув за ріг. Хлопчина старанно рахував будинки. Коли дійшов до числа 14 зупинився.

-Ось цей будинок.

    На вигляд він був старезним. Здавалося що скоро тут усе завалиться. Джек подумав про те що йому шкода сестру, якщо вона, звісно, жила в таких умовах. Друг відчинив калітку й вони опинилися в занедбаному дворі.

-Ти упевнений що тут і досі хтось мешкає?

-Чесно кажучи уже не дуже,-замислився Стів.

    Король пройшов уперед й постукав у двері. Через хвилин 5 двері відчинилися. На порозі постала дуже старенька жіночка.

-Доброго дня,-ледь вимовила незнайомка.

-Ви Анабель?-одразу пішов у наступ Джек.

-Так. А що?-жінка дістала свої окуляри й почала розглядати гостів.