Чоловік прокинувся рано вранці. Його розбудив один із прибиральників. Хлопчина з мітлою штовхнув дідуся і той одразу випростався, скочивши на ноги. Незнайомець зробив крок назад. Король обережно оглянув його.
-Чому ви тут спите? У Вас немає дому?
-Він дуже далеко звідси,-розчарувався чоловік.
-Не можна ось так жити просто у парку,-повідомив хлопчина.
-Чому ні?-запитав король.
-Захворієте та й ще у лікарню потрапите.
-Не треба у лікарню,-захвилювався чоловік.
-Знайдіть собі роботу. Я можу допомогти. Тут у ресторані, поблизу, шукають прибиральників. Спробуйте,-хлопець привітно посміхнувся й продовжив замітати доріжки парку.
-Дякую.
Король підвівся й пішов у тому напрямку який показав хлопчина. Його мучив голод. Чоловік наблизився до одного з вуличних продавців. Смачний запах випічки забив ніс.
-Що бажаєте?- ласкаво проторохтів чоловік.
-У мене не має чим Вам заплатити.
-Тоді забирайся геть,-нагримав продавець.
Ображений король поплентався далі. Йому все таки пощастило знайти той ресторан. Проте він був схожий радше на кав’ярню. Приміщення було маленьке і тісне. Деякі столики винесли на терасу. Чоловік прошмигнув всередину та його одразу помітили. Молода жінка підійшла до відвідувача. У неї задзвонив телефон, але вона вимкнула його.
-Доброго дня. Замовляли столик?
-Ні. Я хочу працювати,-невинно мовив дідусь.
-Ой ну нарешті хоч хтось. Сьогодні ж можете починати. Ваша робота полягає у тому, що ви приходите у вечері, коли усі люди та персонал розійдуться, прибираєте, а потім я плачу за роботу. Усе просто.
-Дякую,-старенький трохи здивувався.
-Ваш випробний термін розпочався. Приходьте сьогодні о 21:00. Здається Ви трохи зголодніли?-жінка почула бурчання живота.
-Так. Але грошей у мене на їжу немає.
-Ідіть на кухню. Я повідомлю кухарів про Ваш прихід. Вони нагодують Вас.
-Гаразд,-розгубився король,-Можна дещо запитати? Хто до Вас телефонував?
-Донька,-байдуже кинула жінка.
-Чому слухавку не взяли?
-Тому, що я зайнята на роботі,-обурилась керівничка.
-Сім’я це головне. Цінуйте поки ще не пізно. Дехто дуже хоче побачити своїх дітей та не може. Я ось сина і доньку не бачив 20 років,-порадив король та пройшов на кухню.
-А він сміливець,-ошелешено мовила жінка,-Не кожен може сказати мені ось так прямо у вічі.