Як спіймати зайців?

    Джек м’яко приземлився на зелену траву парку. На дворі стояла пізня ніч, тому на щастя ніхто його не помітив, але для більшої впевненості король кинувся бігти не розбираючи дороги. Іноді проїжджали машини, які не аби як налякали хлопчину. Цей вимір був чужим для нього і він не знав чого можна ще очікувати від цих дивних місць. Брат перейшов на ходу як тільки дістався дороги. Не хотілося привертати багато уваги. Позаду почувся голосний сміх підлітків, які прогулювались містом у пошуках пригод. Вони зупинилися біля незнайомця розглядаючи його одяг.

-Ей чоловіче, сьогодні немає карнавалу,-звернувся до нього один хлопець з шумної компанії.

-А вам молоді люди додому ще не пора?

-Нам ні, а ось тобі давно пора викинути старі речі,-порадила молода дівчина.

-Купіть щось сучасне,-обізвалася її подруга.

-Вибачте. Я тут уперше в мене нічого з собою немає окрім меча.

-То ти турист,-приязно поплескавши короля по плечу рудий хлопчина.

-Так., щоб це не означало,-замислився Джек.

-Ти заблукав?-співчутливо мовила білявка.

-Взагалі то я шукаю тут свою сестру.

-Тоді ти звернувся до правильної людини,-почав говорити чорнявий підліток,-Ходімо до мене додому. Я живу сам. Сусід по кімнаті з’їхав на минулому тижні. Я думаю що господиня буде не проти якщо ти поживеш зі мною деякий час.

    Джек не одразу довірився, але іншого виходу у нього немає. Хлопчина швидко розпрощався з друзями, рушивши вулицями. Король плентався за ним уважно слухаючи його розповідь про місто. А незнайомець розповідав усілякі легенди, історичні факти, про деяких людей. На мить він зупинився й запитав:

-Як тебе звати?

-Джек,-не охоче відповів брат.

-Я Стів. Знаю це містечко як свої 5 пальців. Ми швиденько відшукаємо твою сестричку.

-Буду дуже вдячний тобі. А як називаються ці монстри які весь час сновигають вулицею?

-Ти про автомобілі?-здивувався чорнявий хлопець,-Що ніколи не катався на них?

-Ні.

-Ти трохи дивний. З якого ти міста?

-Не скажу,-відповів король.

-Гаразд. Ми вже на місці.

    Джек поглянув на величезний будинок.

-Це твій маєток?

-Що? Ой… Ну ти дотепний. Не хотілося б мені мати такий маєток,-розсміявся Стів.

-Чому?

-Краще не питай. Це гуртожиток. Зараз я пройду біля тітки Нори, а ти зачекай мене з іншої сторони будинку. Я відчиню тобі вікно.

    Щойно знайомий хлопець зник в темному під’їзді. Джек вирішив послухатись його і обійшов гуртожиток. Було настільки темно що кілька разів він перечепився і ледь не впав. На щастя рівновагу король тримає чудово. У деяких вікнах ще горіло світло. Напевно студенти працювали над своїми роботами. Незабаром прочинилося віконце з якого виглянув Стів. Хлопець помахав рукою, запрошуючи перелізти у кімнату. Джек не став сперечатися й одним хвацьким рухом опинився в середині. На вигляд кімнатка була старою. Ліжка ледь трималися на своїх маленьких ніжках. Дверцята шафи давно відламалися і тепер стояли просто поруч з розеткою. Стіл виглядав новим, а ось стільці давно пора викинути.

-Ти тут мешкаєш?

-Так. Добре що тільки тимчасово,-пожартував Стів.

-Усе виглядає таким старим і занедбаним.

-Ти можеш пожити тут, але тільки не показуйся тітці Норі. Краще заходь і виходь через вікно.

-Це по правилам?-поцікавився Джек.

-Ні. Але хто не любить трошки порушити нудний розпорядок!? Не хвилюйся ми швидко знайдемо твою сестру,-підбадьорив хлопець,-Як її до речі звати?

-Анабель.

-А прізвище?

-Не скажу,-заперечив король.

-Як же ми її знайдемо, якщо мені відоме лише ім’я,-обурився знайомий,-Нехай. Я знаю тільки 4 дівчини на ім’я Анабель. Завтра завітаємо до однієї з них. Вона живе тут неподалік.

-Чудово,-Джек сів на вільне ліжко спостерігаючи за тим як Стів копирсається в своїх речах.

-Тримай,-хлопець кинув на його ліжко джинси та чорну футболку.

-Мені обов’язково переодягатися?

-Це навіть не обговорюється. Ти привертаєш забагато уваги,-загомонів хлопчина,-Завтра вранці я піду в коледж. Ти можеш прогулятися містом або залишитись тут і зачекати на мене. До речі ти зголоднів?

-Трохи.

-Пригощайся,-Стів простягнув одного бутерброда з сиром Джеку. Король прийняв його.

-А можна хоч меч залишити?

-Звісно ні,-заперечливо похитав головою друг,-Тут так не прийнято.

     Повечерявши хлопці лягли спати. Та спершу Стів довго говорив, розповідаючи всілякі страшні історії. Король не особливо слухав їх. Він був дуже стомлений, тому одразу заснув.