Незнайомець

     Ошелешена Анабель стояла в лісі дивлячись на Моріса скоса.

-Далеко зібралася?-насміхався хлопець.

-А Ви я так розумію просто вирішив прогулятися лісом?-саркастично мовила дівчина.

-То куди ти ідеш? Хочеш втекти щоб не виходити заміж за мене?-вовк ніжно та докірливо штовхнув господаря носом в ногу.

-Ще чого! Хочу розшукати батька.

-То чому ти вирішила зробити це вночі? Ще й брата не попередила,-повчав великий чаклун,-Він хвилюється.

-Я написала йому записку. Не пропаду. А зараз мені час іти,-вперто переконувала принца Анабель.

-Ти думаєш що я відпущу тебе саму?

-Вам потрібно повертатися у своє королівство,-примружилась дівчина.

-Я попередив батька що залишуся тут на кілька днів. Я піду з тобою і це не обговорюється.

-Ви мені ще не чоловік. Тому не наказуйте.

-Ти сказала ще?-усміхнувся принц.

-Я мала на увазі зовсім інше,-обурилася Анабель. Трохи подумавши вона мовила,-Хоча як знаєте. Допомога мені не завадить.

-Ось і чудово,-вовк закружляв навколо принцеси, тим самим показуючи що буде її захищати. Колючка ображено рушив далі в ліс,- То куди ми йдемо?

-В ліс Мертвих правителів. Сподіваюся що Майк допоможе мені,-дівчина помітила трохи роздратоване і схвильоване обличчя Моріса,-Можливо він щось чув про мого батька.

-Добре. Але не впевнений в цьому.

    Кілька хвилин вони ішли по лісу мовчки. Кружляли поміж дерев. Анабель міцніше закуталась у плащ, накинувши капюшон. Мрійник біг попереду між деревами, принюхуючись до нічного повітря. Колючка навпаки тулився до господині і та взяла його на руки, намагаючись зігріти. Моріс йшов спокійно і спостерігав за тим як його вовк енергійно скаче туди сюди.

-Сьогодні  прохолодно,-почав розмову принц.

-Якщо ти передумав іти далі я не ображуся.

-Навіть не мрій,-усміхнувся Моріс,-Ми входимо в ліс Мертвих правителів. Як знайдемо тут Майка?

    Анабель хитро примружилась і тричі постукала об дерево. Маленький кущ поблизу зашелестів. Мрійник одразу насторожено настовбурчив шерсть. Тутень прибіг на допомогу, привітавши принцесу лагідною усмішкою. Вовк загарчав, а потім кинувся на істоту. За мить тварина лежала на підлозі солодко дрімаючи. Колючка вдоволено фиркнув.

-Хто це?

-Тутень,-відповіла Анабель,-З твоїм охоронцем все буде гаразд. Він просто солодко заснув.

-І як ці істоти нам допоможуть?

-Відведуть до свого господаря. Ти що ніколи не приходив сюди?

-Та ні. Не доводилось тут побувати.

    Моріс зменшив свого вовка та взяв на руки. Принцеса рушила за маленьким Тутнем. Невдовзі істота вивела їх на маленьку галявину з вогнищем. На старій величезній колоді сидів парубок який одразу підвівся кинувшись в обійми принцеси.

-Я так довго тебе не бачив. Чому не приходила?

-Вирішувала питання зі шлюбом,-відповіла Анабель.

-Ти одружуєшся?-здивувався хлопець.

-Ні. Я ще неготова,-з цими словами дівчина помітила як Моріс трохи засмутився.

-Я так розумію що ти сьогодні не просто так навідалась до мене!?

-Як завжди маєш рацію. Ти чув щось про мого тата? Ну, можливо про те що з ним сталося?

    Моріс стояв позаду Майка, намагаючись не заважати. Вовк почав прокидатися і принц трохи заспокоївся. Але те що Анабель звернулася за допомогою до Майка трохи роздратувало хлопця. Він почав кривлятися з друга принцеси сам не розуміючи для чого. Дівчина помітила це і лише трохи усміхнулася. Вона розуміла що Моріс ревнує її, але зараз важливо знайти свого батька і уся інформація стане у пригоді.

-Я знаю тільки те що його убили.

-Можливо є якісь плітки що він живий?-з надією спитала Анабель.

-Мені шкода,-похнюпився друг.

    На кілька секунд запала тиша. Анабель відчувала себе розгублено втомлено та не зібрано. Стояла пізня ніч. Що ж тепер робити? Чи варто повернутися назад до замку? Без брата їй не впоратись. Ну як вона могла подумати що самотужки знайде батька? Дівчина розчаровано зітхнула, перебираючи в голові усіх знайомих які могли б їй допомогти. Куди вона відправиться тепер? Зараз головне відкинути сумніви і продовжувати пошуки. Анабель глянула на Моріса, який уважно спостерігав за тим як горить багаття. На його чолі зібрались зморшки. Хлопець щось ретельно обдумував. Він понад усе хотів допомогти принцесі. Вона цінувала це, проте до весілля все одно не готова. Отже якщо немає іншого виходу доведеться повернутися.

-Морісе, я дякую за допомогу, але нам варто повернутися.

-Ти так легко здаєшся?-здивувався хлопець,-Я не впізнаю тебе. Де поділася та дівчина яка пішла війною на Чорного короля?

-Ми не зможемо розшукати короля не маючи жодної інформації,-засмутилась Анабель.

-Ми щось вигадаємо,-підбадьорив великий чаклун.