Втеча

Анабель весело ішла коридорами замку на вечерю. Брат сказав щоб дівчина підготувалася до зустрічі з якимось новим залицяльником. Але без сумнівів Анабель знову відмовить. Вона не готова до одруження. Ці манірні юнаки зовсім не подобалися їй. Анабель не цікавили коштовності, гроші, цяцьки. Вона хотіла зустріти своє справжнє кохання, але схоже що у цьому світі немає такого. Анабель відчувала що брат хоче позбутися її як найшвидше, спираючи все на весілля і сімейне щастя. Його можна зрозуміти. Скоро він одружиться і подружня пара стане королем та королевою. Після цього Анабель буде зайвою. Чи зможе дівчина жити з людиною яку не кохає, усміхатися йому кожний день і говорити що все гаразд!? Це велика відповідальність ростити дітей яких вона не бажала. Анабель просто не зможе все життя жити в брехні. Раптом щось велике і пухнасте збило принцесу з ніг.

-Мрійнику, де твої манери?-прозвучав голос Моріса.

-Привіт,-звертаючись до вовка мовила принцеса.

    Дівчина підвелася і почухала великого сірого вовка за вухом. Той задоволено примружив чорні очі, перекинувши увагу на Колючку. Двоє друзів забігали по колу, граючись вони падали на спину, припадали до землі і переверталися. Моріс часто навідувався до них, тому його присутність не спантеличила Анабель. Дівчина вишукано привіталась з присутніми та сіла на своє місце. Через кілька хвилин вона наважилась запитати у брата:

-Ти казав що сьогодні буде ще один залицяльник, то де він? Невже запізнюється? Як не виховано.

-Анабель, скільки раз тобі повторювати це не залицяльники, а принци які хочуть з тобою одружитися,-повчально сказав король.

-Я так і сказала,-заперечила дівчина поклавши кілька шматків їжі до рота,-То де він?

-Біля тебе.

    Моріс сильно хвилювався. Його занепокоїло здивоване лице принцеси. Усі слова переплутались в голові хлопця. Анабель роздумувала над сказаним, а потім запитала.

-Ти принц? Хоча ні зачекай. Ти хочеш одружитися зі мною?-запитала принцеса. Вона не дуже добре знала Моріса, тому що майже не спілкувалася з ним. Хлопець часто навідувався до королівської родини, але завжди розмовляв тільки з братом. Те що він принц стало новиною. Анабель гадала що він один з баронів або герцогів.

-Я прийшов сьогодні сюди щоб попросити руки Вашої сестри.

-Я проти,-різко підвелася принцеса,-Вибачте, але Ви завжди були для мене другом. Я не можу одружитися з Вами.

-А я даю згоду,- теж підвівся король,-Мені уже набридли твої вибрики. Ти вийдеш заміж і крапка.

-Ти не можеш вирішити за мене,-розгублено бовкнула Анабель.

-Можу. Я дав тобі право обрати собі нареченого. Знайшов купу хороших юнаків, але ти почала показувати своє невдоволення. Тут тобі не твій вимір.

-А ти мені не тато.

-Послухайте,-почав говорити Моріс проте його зупинив чоловік.

-Я твій король і брат. Ти маєш мене слухатись,- він розлючено вдарив рукою об стіл. Його дружина схопилася і почала заспокоювати чоловіка, співчутливо поглядаючи на Анабель.

-Якби ти був моїм братом то не залишив би одну в чужому вимірі.

    Сльози наверталися на очі, тому вона не чикаючи дозволу та кинулась у свою кімнату. Зачинившись, Анабель сіла на ліжко. Їй було образливе таке ставлення. Що тепер робити? Брат має рацію. Тепер він король і вона повинна його слухатись. Колючка мирно сидів біля господині та розглядав  так наче хотів зрозуміти про що вона думає.

-Можливо мені варто одружитися з Морісом? Він ніколи мене не образе. Принаймні я так гадаю.

-Фррр,- мило фиркнув Колючка.

-Не хочеш щоб великий чаклун був моїм чоловіком?-тваринка співчутливо глянула,-Тоді що ти пропонуєш?

    Колючка підійшов до маленької картини. На ній була зображена королівська родина. Принцеса підійшла ближче, розглядаючи обличчя тата, мами і брата. Потім вона зрозуміла на що натякає дракон. Дівчина кинулась збирати речі. Вона втече. Відправиться на пошуки батька. Тепер королівству не потрібна її допомог. До того ж не потрібно виходити заміж. Вона квапливо написала записку братові поклавши на своє ліжку і спустилася мотузкою вниз. Її кімната розташовувалась не дуже високо, тому тієї мотузки що вона знайшла у себе в кімнаті вистачило.

   Повіяв сильний нічний вітер. Вона міцніше закуталася в свій чорний плащ. Колючка нестримно тупцяв біля Анабель. Дівчина перевірила чи не забула вона часом прихопити масляну лампу. Куди їй іти тепер? Вона пригадала Майка. Охоронець лісу мертвих правителів. Він завжди про все знає, хоч ніколи не виходив з лісу. Дівчина дивувалася як йому вдається дізнаватися про всі новини. Вона піде до нього і запитає про батька. Можливо він щось чув. Вона частенько приходила у цей ліс щоб провідати свого вчителя та маму, але їй ніколи не доводилось залишатися на самоті. Майк завжди підтримував її і розважав. Колючка помчав до лісу так стрімко, що Анабель ледь встигала тихо і непомітно прокрадатися. Але раптом дракон відчув чийсь запах. Він насторожився, ставши в загрозливу стійку. Принцеса прислухалась до звуків, відчувши кроки позаду вона злякано випустила кілька вогняних кульок, які одразу розтанули в повітрі. Тільки не він. Що він тут забув?