Кімнату пронизало сонячне сяйво. Через прочинені двері зайшов маленький лікар. Він уважно оглянувся і замкнув палату на ключ. Біля вікна стояв кремезний сивий чоловік. Його очі були наче скляні. Він дивився в прочинене вікно, а потім стрепенувся, коли маленький хлопчик помахав рукою на знак привітання.
-Скільки я тут ще стирчатиму?-запитав чоловік
-Поки ми не впевнимося що з Вами все гаразд,-пробурмотів лікар,-Може Ви хочете поговорити про свій уявний світ зі мною!? Розповісти трохи більше, тоді я зможу переконати Вас у тому що цього не існує.
-Він справжній. Це не вигадка,-закричав пацієнт.
-Авжеж... Я хочу Вам допомогти, тому прошу Вас назвіть хоча б своє ім’я.
-Для чого?
-Ми знайдемо Вашу родину.
-Моя родина в іншому світі,-нахмурився чолов’яга.
-Померли?-поцікавився лікар старанно занотовуючи усе в свій блокнот.
-Так.
-Ми попіклуємось про Вас.
-Я хочу додому,-обурився пацієнт.
-Пробачте, але я змушений трохи поспостерігати за Вами, допоки Ви не зрозумієте що Ваш світ вигадка.
-Він не вигадка.
-Вам краще співпрацювати з нами і тоді Вас швидше випустять,-лікар повільно підвівся.
-Це в’язниця?-запитав чоловік на прощання.
-Звісно ж ні. Це лікарня.