розмови біля вікна

Двері відкрились не одразу.

Спочатку — тільки тихий звук замка.

Потім вузька щілина.

І лише через кілька секунд Міра повільно відступила вбік, дозволяючи їм зайти.

Еліс зайшла першою.

Одразу.

Ніби боялась, що якщо зволікатиме — двері знову закриються.

Кайл зайшов слідом, тихо прикривши їх за собою.

В кімнаті горіла тільки лампа біля столу. Ноутбук був відкритий, на екрані — якийсь документ із конспектами, але навіть без уважного погляду було зрозуміло, що Міра нічого не робила.

Вона стояла біля столу, сховавши руки в довгих рукавах кофти.

І не дивилась на них.

Еліс мовчки підійшла ближче.

— Ти нас налякала.

Міра ледь помітно стиснула плечі.

— Вибач.

— Не вибачайся зараз, — тихо сказала Еліс.

Кайл сперся спиною об двері й уважно подивився на неї.

Без тиску.

Без жалості.

Просто дивився так, ніби намагався зрозуміти, наскільки вона зараз тут.

— Хочеш води? — спитав він.

Міра похитала головою.

— Чаю?

— Ні.

— Енергетик?

Вона ледь фиркнула носом.

І це було настільки слабке щось схоже на сміх, що Кайл одразу видихнув.

— О, жива.

— Іди ти.

— Уже краще.

Еліс тихо сіла на край її ліжка.

— Іди сюди.

Міра кілька секунд стояла нерухомо.

Наче боролась сама з собою.

А потім повільно підійшла і сіла поруч.

Втомлено.

Наче сили тримати себе рівно закінчились ще десь на другій парі.

Кайл теж підійшов ближче, підтягнув стілець від столу й сів навпроти.

Настала тиша.

Не напружена.

Скоріше обережна.

— Знаєш, — тихо сказав Кайл через деякий час, — ти не мусиш весь час бути сильною.

Міра гірко всміхнулась.

— Прикольно звучить.

— Це правда.

— Ні. Це красиво звучить. Це різні речі.

Він замовк.

Бо сперечатись було важко.

Міра опустила погляд на свої руки.

— Я просто… втомилась, — сказала вона тихо. — Дуже.

Еліс дивилась на неї уважно.

— Тоді дай собі хоча б трохи відпочити.

— Не виходить.

— Чому?

Міра нервово засміялась.

Коротко.

Порожньо.

— Бо якщо я зупинюсь, то почну думати.

І від цих слів у кімнаті стало тихо настільки, що було чути дощ за вікном.

Кайл повільно провів рукою по волоссю.

— Ти думала звернутись до когось? Ну… серйозно.

Міра одразу похитала головою.

— Ні.

— Чому?

— Бо я не хочу бути проблемою.

Еліс різко видихнула.

— Міро.

— Що?

— Ти не проблема.

Вона підняла очі.

І в них знову з’явилось те виснажене, болюче нерозуміння.

— Тоді чому я почуваюсь саме так?

Ніхто не відповів одразу.

Бо іноді на такі питання немає красивих відповідей.

Кайл підвівся першим.

— Добре. План такий.

Міра втомлено подивилась на нього.

— Який ще план?

— Сьогодні ти не лишаєшся сама.

— Ви вже це казали.

— Бо ти жахливо приймаєш рішення в сумному стані.

— Дякую.

— Будь ласка.

Еліс ледь усміхнулась.

— А ще ти сьогодні нічого не робиш по навчанню.

— У мене купа домашки.

— Зате в тебе ще є нервова система. Її теж треба берегти.

— Вона вже померла.

— Не драматизуй, це моя роль, — сказав Кайл.

Міра тихо фиркнула.

І цього разу її усмішка була трохи справжнішою.

Зовсім трохи.

Але Еліс це помітила.

І Кайл теж.