перша гра в днд

Вечір у гуртожитку був шумним, але кімната Маркуса — ніби окремий світ.

Тепле світло лампи, стіл, завалений кубиками, листами, олівцями і якимись дивними схемами. На краю стояли чашки з чаєм, вже напівпорожні.

Міра зайшла разом з Еліс.

— Ну що, готова? — тихо спитала Еліс.

— Ні, — чесно відповіла Міра.

— Ідеально, — почувся голос Кайла. — Так навіть цікавіше.

Він уже сидів на ліжку, розвалившись і тримаючи в руках кубик.

Лео сидів за столом, акуратно розкладаючи записи.

Маркус стояв поруч, переглядаючи листи персонажів.

— Починаємо? — спокійно сказав вів

— Коротко, хто у нас є, — сказав Кайл, постукуючи кубиком по столу.

— Я — варвар, — сказав Маркус.
— Тозі.

— Це звучить небезпечно, — сказала Міра.

— Це і є небезпечно.

— Я — зверолюдка, лисиця, — сказала Еліс.
— Ріна.

— Я — плут, — тихо додав Лео.
— Робін.

Кайл усміхнувся.

— А ти?

Міра подивилась у свій лист.

— Колдун… з контрактом з Мефістофелем.

Кайл різко підняв голову.

— Ого.

— І як її звати?

— Філіція.

Маркус промовив.

— Прикольно.

— Ви всі зустрічаєтесь у барі, — почав Кайл.

Його голос змінився — став більш живим, трохи насмішкуватим.

— Пізній вечір. Шум. Алкоголь. Підозрілі люди.

— Я вже там, — сказав Маркус.
— Сиджу і п’ю чай.

— Я краду в нього гроші, — одразу додав Лео.

— Ти навіть не знаєш, скільки в мене є.

— Це неважливо.

Еліс засміялась.

— Я просто дивлюсь на вас і думаю, чи варто взагалі з вами говорити.

— А я… — Міра задумалась.
— Я сиджу осторонь.

— І? — підштовхнув Кайл.

— І пючи чекаю, поки хтось зробить щось тупе.

— О, це буде швидко, — сказав Кайл.

— Ви всі п’єте, — продовжив він.
— І раптом…

він зробив паузу

— темрява.

— Це погано, — сказала Міра.

— Дуже, — відповів Кайл.

— Ви прокидаєтесь.

Тиша.

— У камері.

— Серйозно? — Еліс засміялась.

— На вас — тільки нижній одяг.

— Це вже особисте, — сказав Маркус.

Кайл усміхнувся.

— Ваша зброя — за дверима. Біля охорони.

— Я ненавиджу це місце, — сказала Міра.

— Я ламаю двері, — одразу сказав Маркус.

— Кидай.

Кубик покотився.

— Нормально, — сказав Кайл.
— Двері тріщать, але не відкриваються.

— Я пробую магію містичний заряд, — сказала Міра.

— Кидай.

Вона кинула.

Усі нахилились.

— О, — сказав Лео.

— Що? — напружено спитала вона.

— В цей раз не одиниця.

Кайл засміявся.

— Добре. Замок відкривається.

— Я геній, — сказала Міра.

— Поки що.

Вони тихо вийшли в коридор.

— Двоє охоронців, — сказав Кайл.

— Я нападаю, — сказав Маркус.

— Звісно ти нападаєш.

— Я ж варвар.

Бій почався.

Кубики котилися по столу.

— Я стріляю, — сказав Лео.

— Я кусаю, — сказала Еліс.

— Ти лисиця, це логічно, — сказав Кайл.

— Я використовую магію, містиний заряд — сказала Міра.

— Кидай.

Кубик.

— Добре, — сказав Кайл.
— Один падає.

— Я добиваю другого, — сказав Маркус.

— Він навіть не встиг зрозуміти, що сталося.

— І раптом, — сказав Кайл, — ви чуєте кроки.

— Ще? — простогнала Міра.

— Але…

пауза

— двері відчиняються.

— І?

— Чоловік. У темному одязі.

— Він дивиться на вас і каже:

Кайл трохи змінив голос.

— “Якщо хочете вижити — ідіть за мною.”

— Це підозріло, — сказала Еліс.

— Дуже, — додав Лео.

— Я йду, — сказав Маркус.

— Звісно ти йдеш.

— Я варвар, не стратег.

Кайл усміхнувся.

— Його звати Натан.

Гра затягнулась.

Вони сміялися, сперечалися, іноді тупили, іноді геніально викручувалися.

Міра вже не боялась.

Вона втягнулась.

Вона сміялась разом з ними.

І не помітила, як пройшло кілька годин.

Коли все закінчилось, вони сиділи втомлені, але задоволені.

Кайл потягнувся.

— Це було добре.

— Для першого разу — дуже, — сказав Лео.

Міра усміхнулась.

— Я не померла.

— Це вже досягнення, — сказав Маркус.

Але вона не звернула на це уваги.

Пізніше, коли вони з Еліс вийшли в коридор, та раптом сказала:

— До речі.

— Що?

— У Маркуса є дівчина.

Міра спокійно кивнула.

— Окей.

— Ти якось… дуже спокійно це сприйняла.

— А як я мала?

Еліс знизала плечима.

— Не знаю.

Міра лише злегка усміхнулась.

— Мені все одно.

І це була правда.

На той момент.

— До речі, — додала Еліс, — у нього скоро день народження.

— Справді?

— Через кілька днів.

— І?

— Будемо святкувати. Накривати стіл, всі зберуться.

Міра кивнула.

— Звучить як щось велике.

— Так і є.

Вона тоді ще не знала, що саме з цього моменту все почне змінюватися.

Час у гуртожитку почав текти інакше.

Дні складалися з пар, репетицій, зустрічей, а вечори — з DnD.

Вони грали часто.

Занадто часто, щоб це залишалося просто грою.

Міра вже не губилась у правилах. Вона сперечалась з Кайлом, сміялась з дурних рішень, іноді навіть вигравала ситуації, які з самого початку здавалися провальними.

Філіція більше не падала на кожному кроці.

Маркус більше не дивився на неї як на новачка.

Але майже завжди він залишався таким самим: спокійним, зібраним, трохи відстороненим.

І… іноді згадував її.

— Мені сьогодні не писати довго, — якось сказав він, переглядаючи телефон.
— Вона чекає.

— Ооо, — одразу протягнув Кайл.
— Знову твоя ідеальна історія кохання.