12

***

Із аеропорту, де намарно згаяв з півгодини часу, розшукуючи Жанну, Борис, як і планував, подався додому. Не міг збагнути, чому Вірина подруга його не зустріла, вони ж ніби про все домовилися. Але, певно, щось трапилося, бо й додзвонитися до неї також не міг, хоча набирав зо десять разів. Роботизований голос у трубці щоразу незворушно повідомляв: «На даний момент абонент не може прийняти ваш дзвінок».

Борис не хотів вірити, що Жанна зігнорувала його чи безвідповідально вимкнула на ніч телефон. У ситуації, що склалася, то було б алогічно. Тож, найімовірніше, її дистанціювали якісь непередбачувані обставини. Але які?

Невідомість, незнання наганяли в його розбуркані розмисли ще більшого алярму. Він і без того замалим не посивів, коли після розмови з Жанною усвідомив, що трапилося.

Борис остерігався припущень, не зважувався що-небудь уявляти чи проектувати, бо кожна більш-менш оформлена думка призводила до розпачу. Він відмовлявся вірити, що Віри в його житті може більше не бути. Може не стати тієї жінки, яка перевернула його світогляд з ніг на голову, яка зробила його неймовірно сильним і водночас – найбезвольнішим з усіх, кого він знав. Він неодноразово замислювався і не міг збагнути, чому його життя склалося саме так, як склалося? Адже стосунки з Вірою перетворили його вчинки, погляди й переконання на антипод самих себе – такий собі фотонегатив. Скидалося на те, ніби він із протагоніста раптом перекинувся на антагоніста.

Він, який усе життя був надміру відвертим у висловлюваннях, ніколи не приховував і навіть не намагався втаїти власних ґанджів, був чесним із ближніми й самим собою й відкрито засуджував будь-яку найменшу спробу схитрувати збоку когось іншого, якоїсь миті, мабуть, іще в день знайомства з Вірою, чомусь вирішив утаємничити цей позашлюбний зв'язок. І не тому, що боявся гніву дружини, скандалів або розлучення. Віра від початку стала для нього втіленням цілком інших шаблонів, щойно відкритою планетою, чимось позаземним і нереальним, чого він нікому й за жодних обставин не хотів видавати.

Його зневолив її розгублений і якийсь безборонний вигляд. Ще того першого дня він зумів розпізнати її лагідність, поступливість, покірність – риси, котрих у його дружини Марії, вічно претензійної, чимось невдоволеної, споконвіку не було. Тодішні почування солодко защеміли в серці, обіцяючи новий, досі незвіданий спектр взаємин між чоловіком і жінкою. І він не помилився у своїх передчуттях, хоча не був певен, що йому для щастя бракувало саме такої, на позір безпорадної і благої супутниці. Але той факт, що Віра беззастережно віддалася йому, будучи на той час незайманою двадцятичотирирічною дівчиною, звели нанівець усі його багаторічні принципи.

За якийсь час Борис упевнився, що для співжиття йому потрібна саме така жінка. Тоді ним заволоділа невідворотна потреба все розповісти дружині. Він був готовий до розлучення. І хоча найбільше в тій ситуації жаль було покидати маленьку Даринку, якій заледве минуло три роки, бажання бути поруч із Вірою, усвідомлювати, що вона – твоя жінка, а ти – її чоловік, мало для нього незрівнянно більшу вагу.

Проте, якщо попервах він був твердо переконаний, що одного дня таки збереться з силами й викладе правду-матку, то з часом ця твердість почала слабнути. Час спливав, а він усе не наважувався зізнатися в тому, що має коханку, з якою волів би прожити решту життя, не лише дружині, а навіть комусь із друзів.

Тим часом Марія вдруге завагітніла. Народився Назарко. Потім вони купили у кредит будинок у передмісті, в якому, щоправда, мешкали лише в літню пору. І бажання жити під одним дахом із коханою жінкою поступово змаліло до химерної ілюзії. Тепер от, схоже, нездійсненність цієї мрії остаточно закріпилася, отілотворилася. Наразі він узагалі не міг спрогнозувати, чим усе скінчиться.

Шестирічний Назарко, утомлений поспішними зборами, неблизькою дорогою та нічною порою вередував на задньому сидінні таксі, раз по раз відволікаючи Бориса від розмислів. Малий вимагав то пити, то забавок, то просто уваги, не даючи татові змоги зосередитися на власних думках. А Борис і без того не знав, що думати, як поводитися і передусім, це наразі було найважливішим, якими словами пояснити дружині передчасне повернення з курорту. Слід було вигадати притомну відмовку: чому він припхався завчасу? Проте нічого путнього на гадку не спадало, він не знав, як виправдати свій вчинок.

Єдино правильний вихід бачив у щиросердному зізнанні. Цей захід здавався йому найрадикальнішим, але й найдоцільнішим. Бо в такому разі його неминуче чекав би скандал, внаслідок якого він не просто зміг би піти, його ще й випхали б у плечі стусанами. На цьому відтинку свого життя Борис не був готовий до такої розв’язки, але йому за всяку ціну і якнайшвидше треба було дізнатися, що з Вірою, а для цього слід було навідатися до її квартири. Дочікуватися ранку він не міг.

Таксі спинилося перед під’їздом. Борис допоміг дітям вийти на вулицю й заходився витягати з багажника валізи. Задер голову догори – в усіх трьох вікнах його помешкання з фронту будинку світилося.

«Хм, а це вже цікаво. І чого їй не спиться о другій ночі?»

Він помалу заніс до під’їзду клунки, завів напівсонних дітей і натиснув кнопку ліфта.

«Схоже, неприємної розмови не уникнути. Ну вже, певно, так має бути», – Борис внутрішньо підготувався до чи не найбільш вирішальної миті в своєму запрудженому брехнею житті.

Вивільнивши ліфт від численних сумок, він із дітьми підійшов до дверей. Із того боку долинули незрозумілі звуки, йому в якусь мить навіть здалося, що він зачув Марійчин крик. Борис різко натиснув кнопку дзвінка. Рейвах ущух, але дверей ніхто не відчинив. Він іще раз подзвонив, узявся за клямку. Нікого й нічого. Серце у грудях надсадно загупало. Перша думка: «Марія там не одна. Не доведи Боже, розважається з коханцем, а тут діти…»