Розділ 18: Братовбивство (Частина 3)

Морт ішла за Каелем, тягнучи Далію і вмираючого Патсо. Але її тіло буквально вібрувало від напруги.

Жінка-асасин із зашитими очима, чия свідомість була зшита з божевільної Тіньової Танцівниці та жорстокого Інквізитора, не могла просто пройти повз такий бенкет. Навколо неї вбивали одне одного ті, кого вона ненавиділа всіма фібрами своєї розколотої душі.

Раптом її голова різко повернулася. З-під розбитої маски вирвався тваринний, сиплячий звук. Крізь натовп, що бився, вона побачила його. Малакора. Верховного Жерця в золотій масці-чаші, який стояв на підвищенні біля вівтаря, диригуючи різаниною і вбираючи в себе колосальні об'єми страху Інквізиторів.

У голові Морт миттєво спалахнули два спогади, злившись у єдиний імпульс абсолютної ненависті. Ельзарі згадала, як цей самий Малакор багато років тому прив'язав її до столу і за допомогою магії Тіні змусив її випити, висмоктати до краплі всі спогади про її власну матір, батька і молодшого брата, поки їхні тіла перетворювалися на порожні оболонки. Він зламав її свідомість, зробивши ідеальним убивцею, який не знає любові. А Морт, Інквізитор, згадав, як Малакор отруював цілі провінції, занурюючи їх у параною і відчай, щоб годувати свого Забутого Бога.

— МАЛАКОР! — одночасно закричали два голоси Морт. Жіночий вереск і чоловічий бас злилися в жахливий, потойбічний дисонанс.

Вона впала на коліна перед Каелем, вчепившись брудними пальцями в край його плаща.

— Відпусти мене, Авторе! — благала вона. З її зашитих очей потекли криваві сльози. — Дозволь мені очистити його! Дозволь мені змусити його гнити! Він забрав моє ім'я! Він забрав моє минуле! Я маю розрізати його на шматки!

Каель зупинився. Він подивився на Морт згори вниз. Він міг би просто стерти Малакора. Один імпульс Корони — і Верховний Жрець перетворився б на той самий сірий пил, що й брама Моррана. Це було б швидко і ефективно.

Але Каель подивився на нитки Малакора через Око Нічного Бога. Жрець був настільки глибоко вкорінений у систему Культу, він випив стільки тисяч чужих душ, що його стирання викликало б жахливу віддачу. Його смерть від магії Автора вивільнила б усю ту вкрадену пам'ять одночасно, створивши когнітивний вибух, який міг зруйнувати Собор до того, як Каель спуститься в підземелля.

Його треба було вбити фізично. Жорстоко, криваво, як звичайну людину.

— Твої ланцюги зняті, Тінь-Єретик, — холодно сказав Каель. — Роби те, для чого ти створена.

Морт видала нелюдський крик захвату. Її руки миттєво спалахнули яскравим, хворобливо-жовтим Іржавим Світлом. Леза, що матеріалізувалися в її долонях, були довшими і ширшими, ніж зазвичай.

Вона не побігла. Вона провалилася у власну тінь і зникла.

За секунду вона виринула прямо з тіні, яку відкидав Малакор на мармуровий вівтар. Верховний Жрець, чиї рефлекси були загострені до межі, миттєво відреагував. Його руки сплели непробивний щит з абсолютної Темряви, який мав поглинути будь-яку зброю чи магію Світла.

— Ти брак, Ельзарі! Сміття, яке забуло своє місце! — прошипів Малакор, пускаючи в неї десяток тіньових списів.

Але Морт не була ні Світлом, ні Тінню. Вона була хворобою обох систем. Вона не стала ухилятися. Списи Тіні прошили її тіло, розриваючи плоть, але її роздвоєна, божевільна свідомість просто не обробила цей біль. Вона зареготала і вдарила своїми Іржавими Лезами просто в щит Малакора.

Там, де чисте Світло відбилося б від Темряви, Іржаве Світло вступило в реакцію розпаду. Щит Малакора почав гнити. Чорна магія вкрилася рудими виразками, розсипаючись на трухлявий попіл. Жрець вперше за сотні років відчув паніку. Він спробував відступити, але Морт була швидшою.

Вона стрибнула на нього, обхопивши ногами його торс, і встромила обидва Іржаві Леза просто в його плечі.

— Їж свою власну гниль, мерцю! — заревів Морт-Інквізитор, тоді як Ельзарі плакала від екстазу.

Малакор завив нелюдським голосом, коли магія розпаду почала роз'їдати його плоть і його магічні канали живцем.

Каель навіть не зупинився, щоб подивитися на фінал цього двобою. Він ідеально розрахував свої інструменти. Орден і Культ зжирали одне одного, а Морт нейтралізувала єдиного, хто міг становити магічну загрозу в цьому залі.

Він продовжував іти рівним, спокійним кроком, поки не досяг задньої частини вівтаря. Там, приховані за масивними гобеленами, знаходилися вузькі, гвинтові сходи, що вели глибоко під землю. У катакомби.

Туди, де знаходилося «Джерело».

Ми пам'ятаємо, що найглибші підземелля завжди ховають найсліпучіше світло. Не тому, що там живуть святі, а тому, що справжній гріх потребує найтовстіших стін, аби ніхто не почув, як він дихає. Орден каже: фундамент світу тримається на жертві непорочних. Культ каже: фундамент світу гниє, бо непорочних не існує. Але ми співаємо про Лицаря, який спустився в саму серцевину цього лицемірства. Він побачив божество, яке виявилося просто п'явкою, що роздулася від чужої крові. Поки ми співаємо цю Думу, чистий аркуш паперу лягає на вівтар, щоб увібрати в себе останню краплю старого світу.

Кручені, вузькі сходи, висічені в монолітному базальті, вели глибоко під фундамент Головного Собору. Тут, куди ніколи не проникало сонячне проміння, стіни були додатково обшиті товстими листами свинцю та золота. Ця архітектура не призначалася для захисту від збройного нападу — вона була створена для того, щоб повністю ізолювати «Джерело» від магічного резонансу решти світу. Щоб жоден Кобзар не почув пісню болю, яка тут лунала.

Каель Арвантир спускався в темряву, і кожен його крок супроводжувався глухим, мерним відлунням. Він ішов першим. За ним мовчки ступала порожня Далія, яка вела за повіддя коня. На сідлі, міцно прив'язаний мотузками, висів Патсо. Козак уже майже не приходив до тями. Температура в підземеллі стрімко падала, але лоб характерника палав від лихоманки. Магія Світла Гарета, що роз'їдала його легеню, пульсувала в такт биттю його вмираючого серця.