Розділ 15: Кров на струнах (Частина 1)

Ми пам'ятаємо дзвін сталі, що не відкидає тіні. Ми пам'ятаємо тих, хто прийшов стерти нас зі сторінок світу, і тих, хто прийшов зжерти наші імена. Орден каже: ідеальна справедливість вимагає абсолютної сліпоти до чужих сліз. Їхнє світло не гріє, воно випалює визначення речей. Культ каже: ідеальна влада народжується з порожньої чаші, яка ніколи не наповниться. Ми ж співаємо про поле бою, де зіткнулися три абсолюти. І про Автора, який уперше взяв перо не для того, щоб знищити світ, а щоб зробити йому ювелірний, кривавий надріз. Поки лунає ця Дума, Захована Січ вмивається кров'ю своїх синів.

Долина Захованої Січі розривалася на шматки. Захисна магія Кобзарів — стародавня пісня, яка робила це місце недосяжним для тиранів — розпалася під одночасним, монументальним ударом двох магічних імперій.

Тінь-Дезертир не йшла в бій. Вона падала в нього.

Морт, жінка, чия свідомість була розколота навпіл після поглинання пам'яті Старшого Інквізитора, не відчувала страху. Вона відчувала лише неконтрольований, істеричний екстаз. Для неї це поле бою було не трагедією, а полотном, на якому вона могла змішати фарби свого божевілля.

— Скільки бруду! Скільки грішників! — прогримів з-під її розбитої порцелянової маски чоловічий, фанатичний бас Морта.

— Ми виріжемо їм очі! Ми змусимо їх з'їсти власні тіні! — миттєво відповів її власний, дзвінкий і заливистий голос Ельзарі.

Вона пірнула в тінь від палаючого козацького куреня і миттєво виринула за сотню кроків звідти, просто в центрі ідеально рівного строю солдатів Ордену. Її очі були щільно зашиті грубою золотою ниткою, але вона бачила світ через вібрації страху і пульсацію магії.

У її руках не було сталі. Вона стискала два леза, зіткані з Іржавого Світла. Це була деградована, хвора форма магії Ордену. Замість того, щоб очищати реальність, її Світло викликало миттєве, катастрофічне гниття.

Вона крутнулася на місці, мов дзиґа. Леза з Іржавого Світла черкнули по білосніжних, благословенних обладунках трьох інквізиторів. Метал миттєво вкрився товстим шаром рудої іржі, розсипався на пластівці, а плоть під ним перетворилася на сірий, трухлявий попіл. Солдати навіть не встигли закричати — їхні легені згнили за долі секунди.

Морт реготала, перестрибуючи через трупи, що розпадалися, коли раптом її інстинкти асасина волали про смертельну небезпеку.

Вона різко вигнула спину дугою, падаючи на руки. У тому місці, де щойно була її шия, зі свистом промайнуло лезо з чистої, концентрованої темряви.

З диму, що стелився по землі, виринула Аелрісса. Тіньова Танцівниця Культу рухалася так плавно, ніби в її тілі зовсім не було кісток. Її чорний, обтислий костюм поглинав відблиски пожеж, а напівмаска приховувала нижню частину обличчя, залишаючи відкритими лише холодні, зміїні очі.

— Ти мала зникнути в небутті, Ельзарі, — прошипіла Аелрісса, перехоплюючи свої кинджали, з яких крапала морозна Тінь. Магія Культу живилася болем і страхом, і зараз навколо них було вдосталь цієї їжі. — Культ викинув тебе як брак.

Морт повільно випросталася. Її голова смикалася в різні боки, ніби прислухаючись до невидимих мух.

— Культ змусив мене випити пам'ять моєї сім'ї! — голос Ельзарі зірвався на істеричний вереск.

— А Орден зашив мені очі, щоб я не бачила їхньої брехні! — додав бас Морта, і леза з Іржавого Світла в її руках спалахнули яскравіше. — Ви обидві системи — гнійники на тілі цього світу. І ми прийшли вас видавити!

Дві найнебезпечніші вбивці Ейлінору зіткнулися.

Це не був бій на мечах — це була сюрреалістична гра в хованки з простором. Аелрісса розчинялася в диму, атакуючи з неможливих кутів. Морт провалювалася в землю, використовуючи тіні трупів як портали, і била Іржавим Світлом навідмаш.

Аелрісса зробила фінт, імітуючи удар у серце, а сама вдарила ногою під коліно Морт. Жінка-інквізитор похитнулася, і лезо Культу глибоко розрізало їй плече. Чорний холод Тіні миттєво почав заморожувати її кров, намагаючись поглинути її пам'ять.

Але Морт не відчула страху. Роздвоєна свідомість зробила її невразливою до психологічних атак Культу.

— Нам не боляче! — розреготалася вона і, замість того, щоб відступити, сама кинулася на лезо Аелрісси, насаджуючи себе глибше.

Це самогубче божевілля заскочило Тіньову Танцівницю зненацька. Аелрісса на мить завмерла. Цього виявилося достатньо. Морт вільною рукою вхопила колишню напарницю за горло. Іржаве Світло миттєво перекинулося на чорну тканину костюма Аелрісси, змушуючи її розпадатися.

— Твоя магія їсть пам'ять, — прошепотіла Морт їй в обличчя. — А моя магія їсть усе інше.

Аелрісса закричала, коли шкіра на її шиї почала вкриватися виразками розпаду, і вдарила рукояттю кинджала просто в розбиту порцелянову маску Морт, відкидаючи божевільну від себе. Обидві впали в криваву багнюку, готові роздерти одна одну голими руками, поки навколо них світ горів і стирався.

У центрі долини повітря було в'язким від магії.

Патсо прорубувався крізь ряди Ордену з ефективністю м'ясорубки. Козак не мав ні броні, ні магічних щитів. Його єдиною зброєю були дві вигнуті шаблі та філософія Волі.

Він використовував Мару — початковий рівень характерництва. Він не створював ілюзій, він просто переконував реальність у тому, що його тіло знаходиться на півкроку вбік від того місця, куди цілилися вороги. Сліпучо-білі алебарди Інквізиторів розсікали повітря в міліметрах від його грудей, а у відповідь козацька сталь, вкрита тонким шаром магічного інею, безжально перерізала їм горлянки. «Мертвий козак — вільний козак. Живий раб — навіть не людина», — мантра лунала в його голові, задаючи ритм кожному удару. Ця абсолютна відмова бути частиною ієрархії робила його невразливим до молитов Ордену, які намагалися стерти його.

Патсо пробивався на пагорб.

Там, оточений колом із десятків тіл, стояв Сліпий Гнат. Старий Кобзар був увесь у крові. Кілька арбалетних болтів стирчали з його плечей і стегна, але він не падав. Він спирався спиною на зламаний віз і продовжував грати на своїй посіченій лютні. З-під його стертих до кісток пальців вилітали потужні, невидимі акорди, які утримували реальність від колапсу, не даючи Ордену і Культу стерти гірський перевал, яким зараз тікали жінки та діти Січі. Він був живим, пульсуючим якорем пам'яті.