Голоси Сирен (фінал)

***

Юрко отямився уже в лазареті. Біля його ліжка сидів доктор Ананд.

— Що зі мною? — спитав Юрко.

— Нічого страшного, — відповів Лікар. — Лихоманка від нервового виснаження. Так іноді організм реагує на стрес. Ви були непритомні три доби. Але все вже позаду… Лежить та відпочивайте.  Завтра зайдете до мене...

Наступного дня Юрко зайшов у кабінет до лікаря. В нього вже нічого не боліло, бо андроїд-фельдшерка подбала про все. Але йому хотілося з кимось поговорити.

— Ймовірно, ви, як лікар, в курсі всього, що відбувається? — спитав він доктора Ананда після короткої розмови про власне здоров'я. 

— Так, мені розповідають майже про все що відбувається, — відповів доктор Ананд. — Людям треба вилити душу. І вони дуже не охоче розмовляють про це з андроїдом-психологом. 

— Що стало відомо про той корабель інопланетян? — спитав Юрко.

— Вісім тіл доправили до лабораторії. Але обстеження провели поки що тільки з одним. Я робив розтин тіла...

— Щось вдалося з'ясувати? — спитав Юрко,

— Дуже небагато, — відповів Ананд. — Ці істоти дуже схожі на нас. Тільки у них в основі крові не гемоглобін, а гемоціанін. Тому у них блакитна кров і шкіра синюватого відтінку. Зброя була знайдена тільки у роботів. На самому кораблі і в екіпажу зброї не знайшли. Схоже, це був дослідницький корабель, який прилетів до нас з іншої зоряної системи…

— Що вони збираються робити з тим кораблем? — поцікавився Дмитро.

 — Напевно, перевезуть, — відповів Ананд. —  Транспортування корабля на нашу сторону — це лише питання часу. Можливо, він дасть нам ключ до розуміння того, як подолати міжзоряний простір ...

— Отже, це був корабель-дослідник? Але чому вони сіли саме тут? Чому не на Марсі або на Землі?

— Відповіді немає ні в кого. А ми можемо тільки припускати... Можливо, їх залучили незвичайні радіосигнали з поверхні Каллісто. Але, коли вони сіли, то їх корабель отримав серйозні пошкодження і полетіти вже не зміг…

 — Дуже схоже на тих сирен з поеми Гомера про Одіссея! — вигукнув Юрко. — Вони притягують моряків своїм співом, корабель розбивається об скелі, а моряки гинуть...

— Так, я дивився старий фільм "Одіссея" і розумію, про що ви! — сказав Ананд. Порівняння тут напрошується само собою. І сам корабель став такими ж сиренами, але вже для наших людей. Той сигнал СОС заманив їх у пастку…

 — А тут я трохи з вами не погоджуюсь, — перервав його Юрко. — Може, вони послали сигнал на випадок, якщо їх будуть шукати інші. І дали завдання роботам охороняти і захищати себе. Вони просто не передбачили варіант контакту з іншим розумом.

— А потім всі вони померли… Причину смерті встановити змогли?

— Так, це перше що ми зробили, — відповів Ананд. — Один помер від старості, але інші мають ознаки променевої хвороби.

— Тобто, вони померли від радіації? — здивувався Юрко.

 — Так, саме від неї. Радіація на темній стороні приблизно така сама, як всередині реактора атомної станції. Жодна жива істота, яка складається з білків, не зможе тут вижити.

 — Але кремнієві організми тут живуть і процвітають! — заперечив Юрко.

— Бо їх організм побудований за іншим принципом. Їм радіація, особливо гамма-промені, замінила сонячне світло. А якщо є світло, є вода, є органіка, є солі. Чму б їм не рости і не розвиватися? Тільки розумності від них чекати не варто…

 — Якщо судити за їхніми сигналами, то вони нічим не поступається земним китам і дельфінам. А ті дуже розумні. Їх здатність до мислення наближається до людської. Так що, можливо, коли-небудь ми навчимося з ними спілкуватися…

Доктор Ананд вибачився, що його чекають невідкладні справи, та пішов. А Юрка викликали до керівника Станції. Карл Бартос чекав у своєму кабінеті. Кімната була вся заставлена коробками та ящиками.

— Ви збираєте речі?, — здивувався Юрко.

— Так, збираю. Я подав у відставку зі своєї посади, — відповів Карл Бартос, ледь повернувши обличчя до Юрка. — З мене вже досить. Я маю дати дорогу молодим керівникам, а сам повернуся до наукової діяльності. Сідайте, в нас буде довга розмова. В мене залишилося до вас кілька питань.

Юрко квапливо сів на вільне крісло. Найменше, чого він чекав, це допиту. 

— Скажить мені чесно, пане Балух! Ви знали, що саме збиралися зробити Бастіан та Андреас? Чому ви про це не попередили керівництво?

— Так, я знав. Але я не міг наважитися… Я мав деякі сумніви. Я не очікував, що вони це зроблять так швидко…

— Окей, приймається. А коли дізналися, про те, що сталося, чому приховали  цей факт?

— Тоді вже було не до того. Події занадто швидко закрутилися.

— Ну що ж… — Карл Бартос зітхнув, та усівся у крісло навпроти Юрка. — Тоді, навряд вас можна притягти до відповідальності. Я мушу визнати, що я припустився жахливої помилки, що не пояснив цим двом  бовдурам, чому саме я ввів ту заборону. Я був військовим, я звик що команди слухають, а накази — виконують. Але я забув, що вчені — не солдати. Вони можуть бути дуже недисциплінованими…

— І можуть вважати що щось знають краще, ніж керівник, — підказав Юрко. 

— Авжеж, дехто з них думає, що керівник — дурень, та нічого не тямить… — Бартос зітхнув. — Мушу визнати, більшість відкриттів роблять або випадково. Або через чиюсь дурість чи помилку. Хлопці хотіли зробити велике відкриття. Але занадто поспішили, й тому заплатили власним життям та життями колег….  

— Мені шкода. що так сталося… — Юрко проковтнув комок у горлі. — Шкода Шнайдера і Ксантопулоса, бо вони вже не дізнаються, що саме вони відкрили. Вони так хотіли знайти інопланетян і вступити з ними в контакт. Так прагнули знайти інопланетне життя! Вони не здогадувалися, що це життя було у них під носом!

— Так, яка гірка іронія долі!  — сказав Бартос. — Взагалі, я вважаю, що слід пов'язати це відкриття з їх іменами. Бо це вони добули перші зразки тканин і виявили органічні передавачі радіосигналів. Ці істоти спілкуються між собою за допомогою радіохвиль. У кожної популяції тут є свої частоти.