Голоси простору

Уламок пам’яті — «Жінка в дзеркалі»

Джерело: уламок пам’яті, який було зчитано з безмежного простору, немає конкретного джерела

Я стою за склом, яке не можна торкнутися.
Світ навколо мене тінь, розмите відлуння, що губиться в часі.
Я голос, що заблукав між відблисками, і дзеркало мій міст.

Я бачу тебе, дівчинко.
Твої очі чисті, сповнені страху і надії.
Ти шукаєш себе, але губишся у світі, що не дає відповіді.

Я простягаю руку не щоб забрати, а щоб показати шлях.
Ти боїшся йти зі мною, бо невідомість страшить.
Але світло, що я несу, розсіює темряву.

У дзеркалі немає меж.
Є лише можливість вибору: залишитися у безпеці чи зробити крок назустріч невідомому.

Я — не привид. Я — частина тебе, забута, прихована, але жива.
Те, що ти шукаєш, у мені і в тобі одночасно.

Прийди, дівчинко. Візьми мою руку.
Разом ми зможемо побачити те, що приховане за склом.

Коментар Вежі:

Іноді голоси приходять не лише звідти, де ми є,
а звідти, де ми були і ще не стали собою.
Дзеркало — це не лише відображення, а зустріч душ.

Лея Мірра

Подобається

#1220 в Сучасна проза

У тексті є: світло, пам'ять, уламки

Відредаговано: 23.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись