Голоси простору
Уламок пам’яті — «Коли світло грало на стінах»
Джерело: уламок пам’яті, який було зчитано з безмежного простору, немає конкретного джерела
Я пам’ятаю, як було світло.
Тоді ще не було диму, не було тріщин у вікнах,
і час ішов не боком, а просто вперед.
Ти сиділа на підлозі, схрестивши ноги,
а я крутив кулю в руках — скляну, срібну, майже чарівну.
Вона ловила сонце й кидала на стіни відблиски,
світло стрибало, мов золоті пташки.
Я сміявся, а ти казала:
— Обережно. Вона крихка.
Я знав. Але сміх був сильніший за обережність.
І все одно тримав міцно, так, як ти тримала мою руку.
Навіть тоді, коли небо стало чорним.
Ти не встигла взяти нічого з собою, тільки мене.
Але я сховав кулю у кишеню. Не сказав тобі.
Хотів, щоб хоч щось було світлим у тій темряві.
Зараз вона тріснута.
Срібло вигоріло.
Але якщо її трохи нахилити — світло ще знаходить шлях всередину.
Я досі бачу, як воно танцює.
Коментар Вежі:
Цей голос належить дитині, яку тримали за руку, коли світло згасало.
І все, що лишилось у нього — це куля, що досі ловить сонце.
Ми зберігаємо не форму. Ми зберігаємо пам’ять про зв’язок.
#1228 в Сучасна проза
Відредаговано: 23.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
