Голоси простору
Історія 04 — «Жінка з уламками в голосі»
Джерело голосу: хлопчик, який ніс щось в руках
Тип передачі: усне звернення до Вежі
Збережено без змін
Я не знав, куди йду. Просто рухався, як завжди.
Слухав простір, як колись слухав голоси в тиші.
Тіло пам’ятало дороги, навіть коли розум забував назви.
І тоді я побачив її.
Вона сиділа біля води на уламках бетону,
тримала щось у долонях і майже не дихала.
Я не міг побачити її обличчя,
але голос…
голос звучав так, ніби хтось говорив крізь розбиті дзеркала.
— Хтось іще прийде? — запитала вона, не повертаючись.
Я сів поруч.
Мовчки.
— Я чекала, — сказала. — Але ніхто не йде до руїн вдруге.
Я подивився на її руки. Там уламки скла.
Знайомі. Надто знайомі. Наче ті, що я колись збирав у попелі.
— Може, не всі йдуть, щоб знайти, — відповів я.
— Дехто йде, щоб не загубити.
Вона вперше подивилась на мене. Очі темні, як ніч, яку я ніс у собі.
Але в її погляді була тріщина.
Така ж, як у моєму.
Вона простягла мені уламок.
— Віддай це Вежі, — сказала. — Вона знає, як слухати.
— А ти?
— А я залишуся тут. Поки ще пам’ятаю, як звучав її сміх.
Я взяв уламок, обережно.
Він був теплий.
Коментар Вежі:
Деякі зустрічі не для зцілення. Вони для того,
щоб хтось почув. Щоб хтось залишив частинку себе,
яку не зміг винести далі.
І хтось інший поніс її.
#1502 в Сучасна проза
Відредаговано: 23.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
