Історія 03 — «Мене звали Сонцем»

Записано Вежею з вуст самої Сонця.
Час появи — невідомий. Джерело — стабільне.

Мене звали Сонцем.
Це не було моє ім’я. Просто якось так вийшло.
Хтось сказав уперше. Інші підхопили.
Я не заперечувала.

Це було після всього. Після диму. Після тиші.
Коли ми жили між згарищами, як бур’яни, що не встигають вирости.
Світ навколо був ніби не мій. Надто ламкий. Надто чужий.
Я боялася всього.
Тому тримала при собі коробку.

Металева, стара. Знайшла її серед уламків.
Усередині — нічого.
Але я уявляла, що там є світло.

Ні, не вигадувала.
Світло там було, щойно я вирішила, що воно є.
Бо світло — це не те, що бачиш.
А те, що не дає тобі зникнути.

Я клала коробку біля себе, коли спала.
Коли боялась. Коли хтось плакав ставила поруч.
Вона не світилася. Але світлішало всередині.

Одного разу я відкрила її.
Дала подивитися хлопчику. Він ніколи не питав. Просто мовчав.
І це було правильно.

Він згадав своє ім’я. А я своє забула.

Бо так працює світло:
воно не живе в мені. Воно проходить через мене до інших.

Я лишаю цю історію тобі, Веже.
Бо пам’ять — це теж світло.
І я знаю, ти не даси йому згаснути.

Коментар Вежі:

Дехто несе світло.
А дехто — стає ним.

Записано Вежею з вуст самої Сонця.
Час появи — невідомий. Джерело — стабільне.

Мене звали Сонцем.
Це не було моє ім’я. Просто якось так вийшло.
Хтось сказав уперше. Інші підхопили.
Я не заперечувала.

Це було після всього. Після диму. Після тиші.
Коли ми жили між згарищами, як бур’яни, що не встигають вирости.
Світ навколо був ніби не мій. Надто ламкий. Надто чужий.
Я боялася всього.
Тому тримала при собі коробку.

Металева, стара. Знайшла її серед уламків.
Усередині — нічого.
Але я уявляла, що там є світло.

Ні, не вигадувала.
Світло там було, щойно я вирішила, що воно є.
Бо світло — це не те, що бачиш.
А те, що не дає тобі зникнути.

Я клала коробку біля себе, коли спала.
Коли боялась. Коли хтось плакав ставила поруч.
Вона не світилася. Але світлішало всередині.

Одного разу я відкрила її.
Дала подивитися хлопчику. Він ніколи не питав. Просто мовчав.
І це було правильно.

Він згадав своє ім’я. А я своє забула.

Бо так працює світло:
воно не живе в мені. Воно проходить через мене до інших.

Я лишаю цю історію тобі, Веже.
Бо пам’ять — це теж світло.
І я знаю, ти не даси йому згаснути.

Коментар Вежі:

Дехто несе світло.
А дехто — стає ним.