Історія 01 — «Я бачив тебе здалеку»

Джерело голосу: невідоме
Тип передачі: усне звернення до Вежі
Збережено без змін

Говорить очевидець. Вежа слухає.

Я бачив тебе здалеку.

Спершу подумав, що ти зруйнована.
Така висока, а стоїш мовчки. Без знамен, без вогнів, без голосів.
Просто чорний силует на тлі сірого неба.
Я йшов до тебе довго. Не тому, що далеко. А тому, що боявся, що ти не справжня.

У дитинстві мені снилась вежа.
Не така, як ти, менша.
З очима замість вікон і сходами, що крутяться до неба.
Я збирав камінці і будував її в піску.
Вона завжди падала, але я все одно будував.
Бо вірив, що колись знайду справжню.

Коли всі почали забувати, я ще пам’ятав.
Коли зникали міста, імена, голоси, я ще чув.

Я ходив покинутими шляхами й слухав, як стіни дихають.
Збирав уламки тиші,
записував, що ще трималось у щілинах часу.
І знаєш, що я помітив?

Тиша теж має голос.
Просто його треба вміти чути.

Коли я наблизився до тебе, ти нічого не сказала.
Тільки стояла.
Але я відчув… ти пам’ятаєш.

Це був не страх. Не самотність.
Це було як вдома.
Наче хтось чекав мене ще до того, як я народився.

Я не приніс тобі історію.
Я сам історія.
Я уламок голосу, що досі хоче бути почутим.

Тож слухай.
Навіть коли я замовкну.
Навіть коли мене знову поглине простір.

Мій шепіт залишиться у тобі.

Коментар Вежі:

Деякі голоси не приносять новин. Вони приносять себе.
Іноді цього достатньо, щоб світ не забув, що він ще живий.