Валерій Пузік. Вірші

ЗИГЗИЦЯ

три роки я не чув
три роки не питав: зозуль-зозуль
скільки мені лишилося?

якщо не чув

якщо не бачив

чи я живий?

одна людина колись казала:

під осінь зозуля зникає

перетворюється в шуліку
і відлітає в царство мертвих

а навесні

вона приносить сумні звістки

про нещастя і смерть

зозуль-зозуль
скільки мені лишилося?

твій політ прямий
часто низький
дещо схожий на політ яструба
або сокола
якщо прилетиш не сідай на дерево

без бруньок та листя

я знаю:
закуєш на голе дерево - бути голодному літу

закуєш коли немає набоїв — бути безвісти зниклим

зачекай коли дерево вже розпуститься —
щоб зміг дочекатись осені та врожаю

а якщо — ні
чи прилетиш до мене на могилу зозуль?

а поки я

перелітний птах

перекотиполе гусінь
муха
комаха
ягода

а поки я
три роки не чув
три роки не питав: зозуль-зозуль
скільки мені лишилося?

++

моє дерево все ще росте біля моря

одиноко стоїть на схилі
дивиться на хвилі
моє дерево шелестить з подихом вітру

вкривається снігом і льодом

снить зимовим туманом міжсезоння

моє дерево знало Курбаса
колись він сидів тут
на великому камені біля коріння
моє дерево чуло мрії майстра корабля

слухало стишений голос Семенка

чуло солдатські розмови

читало мрії людей
моє дерево все ще росте біля моря

його коріння торкається пісків

коли біля нього проходять діти воно

вітається з ними
гойдаючи віттям
і коли на камінь сідають мартини

дерево запитує їх:

які новини?
птахи роззираються підходять ближче
а потім оповідають
все що сталося за ці роки

++

тоді
коли сни будуть снами
а хмари — хмарами
тоді
коли Чорне море гойдатиме...
я буду човном і хвилями
я буду мартином квилити
я стану піском і слідом
я буду мушлею білою
тоді
коли темною хмарою
на місяць наступатиму
я торкатимусь лапами берега і лягатиму
спати
каменем
а поки
вітер колише
спокій Чорного моря узбережжя мені залишить

сонця червоного коло

10.08.2025

КОРОТКІ ЗУСТРІЧІ

— Тату, а я теж воюватиму? —

запитує чоловіка у військовій формі

восьмирічний хлопчик.
Вокзал у Запоріжжі тривожний.
У місті лунають вибухи.

Хлопчик стоїть біля батька,
матір дивиться на годинник.
Час проводжати — час прощатись — час їхати.
Цок
цок
цокає місто
ніби вкладено таймер в механізм життя.
Скільки там його?
Ще мить.
І знову вибух.
— Пора їхати, — говорить мама.
— Ні, не будеш, — відповідає батько на запитання сина.

Той усміхається.

— А ти до нас приїдеш? — шепоче

і дивиться на M-Tac нашивку

«Це наша посадка».
— Обов'язково. — Шепоче батько. — Обов'язково.

— На мій день народження?
— Так! Обіцяю.

Вони, троє, обіймаються.

Коли автобус рушає — чоловік закурює сигарету

довго дивлячись услід,
а потім рукою витирає сльози
і йде до автомобіля оливкового кольору.

Запоріжжя 10.01.25

++

замість днів народження поминальні дати
замість свята — траур

замість щастя — війна
замість життя — страта

замість дому —  руїна
замість мрії — міни

замість мене — трава зелена

замість снів — тривога

++

знайдена під завалами рука

тягнеться до телефону

— мені потрібно сказати: «все добре», —

шепочуть червоні від крові губи

мені потрібно сказати: люблю
ще раз
нехай і востаннє

потрібно запитати: як ви?

листя падає

падають люди

падають будинки

вулиці і міста

як ви?

в сни приходять полеглі:

— ти забув моє ім'я

ще трохи і зима

я не хочу її куди втекти від неї,
ма?

зима —
білий аркуш війни

танки малюють лінії - 

пульс країни
болотом
на сніговому

полі
пульс ще є

як ви?

ПОДОРОЖНИК

землі
приклади до ран

подорожник
перестане кровоточити

приклади — не болітиме

зупинись видихни

земля стоне в муках

чуєш голос її?

приклади до ран

подорожник

приклади

б'ють хвостами риби
на берегах ріки
б'ють хвостами контужені

дивляться в небо
приклади до ран їхніх

подорожник — не болітимуть

наклей на очі пластир
щоб не бачити
як
котеня з відірваними лапами плаче

заклей вуха скотчем

щоб не чути

як
дерева падають після вибуху

як будинки складаються
як пил піднімається
як зникає вулиця
як помирають люди

приклади до землі подорожник нехай витягне біль
нехай заживе
те

чому є заживати якщо

ще
є
чому заживати

приклади до землі подорожник

++

Привіт друже
як тобі там на небі?

кажуть
зима буде байдужа

до всіх живих

кажуть
змиє шквалами
ще декілька міст

Дніпро проковтне
не одну тисячу тіл

села друже
вже
не рахують
особовий склад — теж

хмар не видно
ми тут ніби кроти
нам
немає куди
нам не готують повернення

ми — в один кінець

підкажи
друже
що говорить Бог

про землю цю

до якого краю
до якої ріки
нам потрібно дійти