Андрій Кириченко. Вірші

Залишаємось

Залишаємось голосом тих, хто на відстані тиші
Свої мрії, надії та сни переплавив у вірші,
Залишаємось поглядом темних ночей, невимовно самотніх,
Наче спогад про смерть і про те, що трапляється потім.

Залишаємось у відчуттях, на світлинах і кадрах,
У рядках і абзацах — страшних і пророчих, як правда.
Залишаємось шепотом вітру в кущах і деревах.
Ви почуєте нас, якщо схочете, звісно, і вам воно треба.

Залишаємось гомоном вулиці, затінком парку
І окрайцем, що рано чи пізно постелять на чарку.
Залишаємось пилом доріг і суцвіттями квітів,
Закарбованим словом в контексті своїх заповітів.

Залишаємось ми і лишаєм навіки з собою
Тільки нашу любов, наче мить, оповиту сльозою,
Тільки погляди наших очей із глибокого неба
Залишаємо вам, якщо, звісно, ця пам’ять вам треба.
01.06.24.

Спілкування

Втіха від спілкування з тобою нагадує свіжість нічного дощу,
Коли зелень блякне і сохне, коли я дуже довго мовчу,
Або ти так раптово зникаєш в тенетах мобільних мереж,
Що груди випалює спека смутку та ревнощів, від яких не втечеш.

У пустелі самотності лиш роса твоїх слів змушує проростати квіткою або колосом,
Бо навіть тиша в мені дихає тільки твоїм голосом.
Милість усмішки сяє райдугою та благословляє розмову,
Хоч не тамує спрагу мою, бо прагну знову і знову

Впиватися ніжним щебетом, ковтати солодкий шепіт, мліти від чар.
Ба навіть блискавка суперечки зберігає твій запах, з’являючись поміж хмар.
Тож не дай мені всохнути наодинці та в німоті.
Без живої води твоєї дні життя дратівливо сірі, невимовно пусті.

Від дзвінка до дзвінка, від смайлів до повідомлень
Мене з розуму зводить говірки твоєї повінь.
У потаємних джерелах, які для мене ти бережеш,
Розчинюсь найважливішим словом, сподіваюсь, для тебе теж.
09.05.2024

Deep Strike

Ось заревуть маленькі люті птиці,
З земних рівнин врізаючись навкіс
В простори, в обрій, в морок, в громовиці,
В блищання й двигіт вогневих завіс.
Микола Бажан

Маленькі злі птахи злітають в небо:
Швидкий розгін, у небокрай ривок,
Сире повітря зламуючи вперто,
Несуть в собі зерно чужих тривог.

Крізь тінь, імлу, крізь спалах блискавиці
Ведуть їх лють і праведна мета.
Позір ворожий жадібних мисливців
Не зміг побачити та не запам’ятав.

Повз павутиння хиже злих радарів,
Мереживо антен та перешкод,
Стежини мандрів стеляться все далі.
І далі лине помсти божество.

Голодні духи гніву та відплати —
Ревуть серця, гвинти пластують ніч.
Нестримно наближаються карати
Летовища та бази ницих вбивць.

Ковтаючи останні кілометри
Зірвуться у смертельному піке,
Щоб стратити приречених померти,
Принести полум’я нестримне і жорстке.

А десь виблискує порожня злітна смуга
І місяць втомлений над обрієм повис,
І вправні руки впевнено готують
На старт нових, малих, сердитих птиць.
12.04.2025

Перевертень

Голкою пристрасті солодко входиш під шкіру,
Перетікаєш червоним чорнилом цілунків,
Між візерунків обіймів пекучих надміру.
Кожен твій дотик в мені розчиняється лунко.

Кожен твій погляд лишається крапкою болю,
І застигає на тілі новими рядками —
Знаками рун, що мене не залишать собою,
Стигмами слів, що з’являються тільки між нами.

Сповнений щастя, ламаю для тебе свій голос,
І не зважаю, що діється поруч, навколо,
Як спопеляючий жар твого тіла в’юнкого
Змінює раптом байдужості зірваний холод.

Холод розлуки таврує не гірше заліза,
Мов ланцюги, що сплітаються в люте мереживо.
Ти не дозволиш, щоб я собі пам’ять відрізав.
Ти не відпустиш мене, але будь обережна.

Будь обережна, моя дорога чарівнице,
Символи віри навряд чи приборкають звіра,
Що прочитає себе, тільки дай роздивитись,
Тайний клинопис і що ти зі мною зробила.
11.05.2025