"Помилка у системі"

Марта бачила переляк в очах Аліни та Нікіти, і це відчуття було для неї таким же чужим, як і голос у голові. Її власні руки зраджували її: права рука тягнулася до ножа, тоді як ліва, наче намагаючись врятувати ситуацію, з силою вчепилася в стіл, залишаючи на дереві глибокі подряпини.

— Я... я не хочу цього робити, — прохрипіла Марта, дивлячись на свої руки, як на ворожу територію.

Внутрішній голос Архітектора відгукнувся холодним сміхом: «Ти нею керуєш, але я — її логіка. Подивись на них, Марто. Вони — просто змінні в рівнянні, яке ти повинна розв'язати. Вони заважають тобі стати досконалою».

Раптом Марта відчула дивний спазм у зап'ясті — там, де був шрам. Кімната навколо неї на мить «зависла», наче гра, що втратила з'єднання з сервером. Вона побачила Нікіту та Аліну не як людей, а як набір кодів, потоків даних, що пульсували різними кольорами. Вона бачила їхній страх як яскраві червоні спалахи енергії.

— Нікіто, біжи! — закричала вона, борючись із собою. — Він зчитує ваші страхи! Він використовує вашу емоційну реакцію, щоб стабілізувати свою присутність у моєму розумі!

Нікіта, попри свій страх, зробив те, чого Марта найменше очікувала. Замість того, щоб втекти, він підскочив до неї і міцно схопив за зап'ястя — прямо за той самий шрам.

— Ти не Архітектор! — крикнув він, дивлячись їй в очі. — Ти — Марта! Ти — та, хто написала ці розділи! Ти — та, хто врятував мене з того дзеркала! Спростуй його логіку! Згадай те, що неможливо обчислити — згадай, як ми в дитинстві грали у футбол, як ти сварилася, коли я програвав!

Цей спогад, такий простий і земний, врізався в її розум, як вірус у систему. Архітектор не міг цього опрацювати. Це була емоція, а не код.

Марта закричала, коли в її голові зіткнулися два світи: холодний, металевий світ Архітектора і теплий, хаотичний світ її власного життя. Від цього зіткнення в кімнаті вибухнули всі лампочки. Темрява стала повною, але в цій темряві Марта побачила щось нове: між нею та Нікітою проскочила іскра. Не електрична — емоційна.

— Він не може... — прошепотіла вона в темряві, важко дихаючи. — Він не може поглинути хаос. А ми — і є хаос.

Коли електрика повернулася, вони побачили, що Марта знепритомніла, але її права рука більше не тримала ніж. Вона була стиснута в кулак, у якому вона щось тримала. Аліна обережно розтиснула пальці подруги.

На долоні лежала маленька, металева деталь — фрагмент того самого "коду", який Марта встигла "вирвати" зі своєї свідомості, поки втрачала свідомість.

— Ми знайшли вразливість, — тихо сказала Аліна, дивлячись на деталь, яка продовжувала випромінювати слабке синє світло. — Ми знайшли ключ до того, як видалити його повністю.