Голос її вітру
Нащо живе людина
Як нині живе людина?
Якою філософією?
Звісно, мова не стосується професійних сфер.
Чи моральна грань теперішнього життя прагне виправдання добра?
На цьому запитанні я беру паузу…
І згадую Харків...
І бачу його вулиці, як пальці власних рук.
За вулицями – обличча людей. Вони не засмучені.
І серед людей – ми.
Ось і ми з нею йдемо. Йдемо Пушкінською. Дерева нахилились. Вони слухають нас.
– Ти відчуваєш, – запитую я її, – любовну силу? Енергію, – ухмиляюсь я криво, – до затьмарення розуму?
– Оригінально! – зупиняється вона, обіймає мене і цілує.
Перехожі уповільнюють ходу. Якесь авто подає сигнал. За вікном трамвая бачу веселі посмішки. І вагоновожата дзеленчить нам…
І звеличується душа… І виходимо на площу.
Я бачу, здається мені, увесь світ. Світ добра…
Вулиці, люди, трамваї, машини, дерева вбачаються в доброму сяйві. Хоча вже зима. І здається бачене панорамою, епічною.
І ми дивимося у небо, разом. Там пливуть хмари, розкошлані. І усміхаються нам своїми вітрилами небесними. Вони спливають, бавлячись харківським вітром, за обрій...
#852 в Фантастика
#128 в Антиутопія
#6596 в Любовні романи
наше життя вище суєти, прекрасне далеке минуле..., дзеркальним страхом втрати
Відредаговано: 19.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
