«Нова» мораль теорій

Я розповідаю історію голосу її вітру, а не тлумачу її.

Тоді я дорослішав. Зростав, незважаючи на те, що вже відслужив в Армії. Я прагнув дізнатися праць французьких екзистенціалістів… Здавалося, вони знають істину.  Тож вивчав французьку, на вечірніх курсах. І майже жив в науковій бібліотеці Короленка…

І був покараний.

Знання примножують скорботу...

Вчитавшись глибше у праці Сартра і Камю, я наче пізнав їх особисто. Тих, нігілістично налаштованих проповідників "нової" моралі. І ніби побачив на власні очі їхні уявлення про людину…

І ті уявлення вже лютували і в мені. Бо отрута їхніх книг вже просочилася мені в мозок. І я нав'язав собі необхідність «бути вільним», абсолютно…

Так звільнявся і від дівчат… 

Їх бажання мене захомутати, видавалася мені смертельними…

Я розлучався із ними. Запросто.

Їх сльози, погрози, клятви – ніщо. Порожнеча.

Я став з'єднанням педантичної точності та спокою, досконалим. І тільки вона роз'єднала ту корпорацію.

Іронічно дивлюся тепер на легковажність всіх модних теорій. Особливо нашої ери. Епохи ідеологій... Будь-яка ідеологія – смертельна.

І, як вітер, вона розвіяла їх… Легко і прудко.

І, як тоді, у Харкові 1985 року, палає холодна блакить неба…

І все, що я читаю нині – як забава, або осторога.

– Ходім, душа моя! – беру я за долоню її, – Наближається злива.

Дихання її вже заспокоїлось. І вже над обрієм майнула перша блискавка.

–  Поглянь, – сміється вона, – он хмара пливе над самою водою…