Наш час і любов…

Солдат прощається з молодою дружиною...

І з матір'ю.

Обличчя обох порізане горем, як шрамами.

Хлопець намагається приховати відчай. Час і любов...

Хто їх розсудить.

І хто дізнається про ціну романтики?

Але раз встали на позов народи – кривавими швами вкривається земля. І темна сила тягне до біди. Усіх.

Правителі нівілюють людське відчуття власної значущості. І думають, мудрують, як би пролити більше крові…І своїм виглядом показують чи наводять на думку про те, що людське існування не така вже й велика цінність у нашій світобудові...

А над усіма – одкровення неприйняття війни як безглуздого знищення. Знищення безневинних людей. Бо винні не воюють. Вони правлять. І колихають вітри невідповідність поведінки людей і цілих народів вченню Ісуса Христа… Вченню про мир та любов…

А хтось посміхається…

Посмішки дивні і смуток візьме колись минуле...

Зав'януть там поцілунки, замовкнуть голоси...

І тільки кохання...

Лишається тиша...

Тиша думок, відокремлених. Коли нас минуле глине.

Ти пам'ятаєш тоді?

Скажи, що пам'ятаєш...

Коли ти йшла в ту ніч, непроглядну.

Йшла до іншого. Сповнена нетерпіння забути мене...

Та за дверима чекала. І я вийшов. Стояла темрява. І раптом, у тій пітьмі, по щоці моїй подих. Обличчя моє торкнула гаряча хвиля. Це був твій подих... 

І я цілував це повітря ночі. І цілував тебе...

І навіть тепер цілую той спогад…

А ти?

Окружність неба трохи по краях світліла. Скільки палкості у погляді.