Голос її вітру
Фонтан
У її прискореному диханні таївся переляк. А я дивився в землю. Як громоотвод від її погляду. Чого я боявся. Чого ми боялися вдвох?..
І знову побрів я...
Побрів крізь сутінки того вчора й часу...
Часу, що відтоді минув.
І наді мною рушила епоха, назад. Вона рухалося за хвилею хмар, зелених, бігучих...
І я рванувся за ними...
Я знав, куди пориваюся. І цей мій порив передбачений...
Передбачений? – остовпів я, – ким, чим?
Дзеркальним страхом втрати…
І я сп'янів..
– Вино, – сміялася вона, – чудова річ. – зітхала весело і додавала, – що там не кажи…
Що? Що? – думав я тепер, – тримає мене в полоні пам'яті? Який рок ще дрімає у моєму серці? Куди мене заведе її сміх?
Або я вже перетворююся на сон, муторний... Де вона тримає мене так довго... Так заціпеніло…
У темряві – сяйво її очей. Синіх, майже сталевих... А то – раз, і зелених…
Відводжу знову погляд, убік. Листя обсипається в чашу фонтану... А ще недавно він був кольорово-музичним. І сипалися в переливах його бризок італійські пісні... Фелічіта...
Да...
Я ще чекатиму її, з неухильним терпінням…
Яка б тінь сумніву чи чужа тінь не постала між нами…
#465 в Фантастика
#61 в Антиутопія
#5586 в Любовні романи
наше життя вище суєти, прекрасне далеке минуле..., дзеркальним страхом втрати
Відредаговано: 24.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
